Життя і слово Михайла Івченка

9 серпня виповнюється 135 років з дня народження прозаїка, нарисовця, критика, перекладача, учасника літературного життя 20-х років XX століття Михайла Євдокимовича Івченка, який є митцем пореволюційної епохи, творчість якого довгий час перебувала під забороною і згадувати про неї було «не дозволено», а твори навіть після реабілітації або не перевидавалися взагалі, або ж перевидавалися в обмеженій кількості. Він одним із перших потрапив під маховик більшовицького репресивного механізму, тому йому судилася довга дорога до визнання через майже шести десятиліть вилучення з літературного процесу.

У фонді бібліотеки-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ є книга «Самі про себе. Автобіографії українських митців 1920-х років», в якій містяться 2 автобіографії різних років та цікавий ліричний, також біографічний нарис, написані Михайлом Івченком. Ось як він пише там про своє дитинство: «Родом я з Прилуцької округи на Полтавщині. Батьки мої хлібороби. З дитячих часів у мене зостались найкращі спогади про хутір, звідки була родом моя мама. Мабуть, третина мого життя пройшла там. Тисячі глибоких вражень, переживань, подій проходять у спогадах…».

Михайло після навчання у церковнопарафіяльній сільській школі навчався у вчительській школі, але вчителювати не зміг. Бо навчаючись, він читав заборонені цензурою твори Тараса Шевченка, нелегальну політичну літературу, розповсюджував її серед молоді та селян, а це не залишилось непоміченим. Тому Івченку не видали обов'язкового посвідчення про благонадійність.

Довелося Михайлові працювати у Полтавському земстві, згодом очолювати відділення статистичного бюро в Лохвиці. Водночас екстерном закінчує Московську землеробську школу.

В періодичних виданнях («Рада», «Хуторянин») Михайло Івченко публікує статті й нотатки з природознавчих, економічних, національних питань, але відчуває потяг до художньої творчості. Письменник згадує: «На початку писалось дуже легко, жартома. Це був свого роду літературний спорт. Та що далі, ця справа для мене набирає більшої й більшої ваги та життєвого досвіду».

Вперше увагу критики привернуло оповідання Івченка «Навесні» (1916), видрукуване в українському журналі «Промінь». Активне ж творче життя письменника тривало лише десять років (1919—1929). Та за цей час він опублікував збірки оповідань і повістей «Шуми весняні» (1919), «Імлистою рікою» (1926), «Порваною дорогою» (1926), «Землі дзвонять» (1928), а також п'єсу «Повідь» (1924) і роман «Робітні сили» (1929). У другій половині 20-х років письменник був досить популярним, його оповідання та повісті часто друкувалися в журналах, включалися до читанок для трудових шкіл, виходили окремими книжками.

Лірик-імпресіоніст за своїм творчим спрямуванням, Михайло Івченко зосереджувався в основному на проблемі взаємин людини і природи, пошуку гармонії людської душі і навколишнього світу. Важливим свідченням цьому є його спогад: «Коли я пригадую собі, що саме найвиразнішою ниткою проходило крізь моє життя – то це мій постійний зв'язок з природою, що його так виразно завжди відчував».

У вересні 1929 письменника заарештовано. Він серед 45 науковців, педагогів, священнослужителів, письменників потрапив до числа підсудних по сфальсифікованому процесу Спілки Визволення України, що відбувся в Харкові в 1930 році. Під психологічним тиском Івченко «зізнався», що виражав антирадянські та націоналістичні ідеї. Він попав до числа дев'яти підсудних, яких було звільнено з-під варти, встановивши іспитовий термін у три роки. Але, переживши сильну психологічну депресію, письменник довго не міг повернутися до творчості. Та й узявшись за перо, нічого не зміг опублікувати з написаного. В його архіві залишилися рукописи оповідань, повісті, кіносценарію, роману, спогадів, подорожніх нотаток, переклади.

Після розстрілів та арештів письменників в 1934 році, Михайло Івченко під приводом лікування виїхав до Москви, а звідти – на Кавказ. Влітку 1939 року він інкогніто приїздив в Україну, побував у рідних на Чернігівщині, провідав сім'ю у Києві. А 19 жовтня 1939 року рідні отримали звістку про раптову смерть Михайла Івченка від сибірки.

Посмертно письменник був реабілітований, а зі здобуттям незалежності почали знову друкуватися його твори. У 2020 році в серії «Бібліотека української літератури» у видавництві «Фоліо» вийшло друком три книги Михайла Івченка: «Робітні сили», «Землі дзвонять» та «Шуми весняні», що є найповнішим зібранням виданих творів цього письменника з того часу, коли на його творчість було покладено тавро заборони. 

У фонді бібліотеки-філії №7 є книга «Землі дзвонять», прочитавши яку можна познайомитись з творчістю маловідомого, але талановитого письменника, бо його повісті, вся новелістика, його єдиний роман «Робітні сили» – це глибоко індивідуальне естетичне явище в національній духовній спадщині.