Цікаво, а звертаєте Ви увагу, читаючи книгу, на зовнішній вигляд героїв, про яких йдеться мова? Ми провели цікаве дослідження і хочемо анонсувати нові книги, звертаючи увагу в першу чергу на опис одягу або зовнішнього вигляду їх героїв. Жінки й чоловіки, юні і старшого віку, привабливі і не зовсім. Як прикро можна помилитись, якщо спиратися у своїх судженнях на перше, часто оманливе, враження або робити висновки тільки на основі того, який вигляд має людина.
То чи права народна мудрість: зустрічають за одягом, але проводжають за розумом? Це Ви зможете зрозуміти тільки прочитавши книги, які допоможе вибрати наше незвичне їх представлення.
Мода у Версалі була приголомшливою. Шовкові та атласні сукні, взимку – оксамитові, хутра та парча, влітку – тоненький муслін, мережева і банти, стрічки і квіти. А ще пера, коштовності, дзвіночки і навіть опудала птичок - всім цим декорували сукні найрізноманітніших відтінків сонця і місяця. Найбільш сміливі дами, сідаючи, витягують ніжки вперед, так що з-під суконь і нижніх спідниць видно красиві атласні черевички, розшиті перлинами і прикрашені витонченими пряжками. Є і такі, які відважуються демонструвати приголомшливі білі панчохи.
Як себе відчувають серед всього цього чотири сестри – чотири коханки-конкурентки, готові на все заради обійм короля Людовіка ХV?
Дивовижна історія про відчайдушну боротьбу за кохання та владу в книзі американської письменниці Саллі Крісті «Сестри із Версаля. Коханки короля».
Чорне шовкове вбрання з прямими рукавами-«гусінню» зовсім не було схоже на простенькі кісейні сукні в пастельних тонах, які матінка вважала гідними її положенню. В чорній сукні Вікторія відчувала себе старшою своїх років. Зубчаста оторочка підкреслювала її фігуру, що також потішило дівчину. Вікторія розправила складки тканини на талії.
Вранці помер її батько і вона у 18 років стала Королевою Великої Британії. Дивовижна історія, яка сповнена драматизму й таємниць описана в романі англійської письменниці Дейсі Гудвін «Вікторія: роман про юну королеву».
Молодий чоловік в прикрашеному китичками і шнурівкою польському сюртуці і касторовій шляпі з низькою тулією, вибрався із карети, витяг об’ємистий дорожній саквояж, поставив його на ганку перед парадним входом. Через віконну раму він проник у дім і першою зустрів жінку, яка тримала підсвічник. Її фігура була оточена хмариною мережив, стягнутих стрічкою із блідо-зеленого атласу. Красуня Крессі наречена Евеліна, а він Кіт, хоча вдає себе за свого брата-близнюка Евеліна. Іскра кохання - і виникає любовний трикутник. На чиєму боці буде фортуна? Це вирішить британська письменниця Джоржет Хейер у книзі "В полоні бажання".
Ансилла Трент відзначила, що сюртук, який облягав Волдо Говкриджа був пошитий не провінційною кравчинею. Але в його зовнішності не було нічого екстравагантного. Він був одягнений для верхової їзди – у високі чоботи і замшеві бриджі, а капелюх і хлист тримав у одній руці. Волдо вражений розумом і гідністю гувернантки Ансилли. Але скільки часу буде потрібно йому, із репутацією розпусного донжуана, щоб завоювати дівчину. Про це йдеться в романі британської письменниці Джоржет Хейер «Таємні заручини».
Софія із задоволенням окинула своє вбрання оцінюючим поглядом. На сукню пішло декілька ярдів чудового блідо-блакитного атласу із Спіталфілда, розшитого сріблястою ниткою, який переливався у сіянні свічок, і широкою каймою по подолу. Розгладивши жовту атласну нижню спідницю, яка так чудово контрастувала з небесною блакиттю сукні, вона задоволеним поглядом оглянула мереживні оборки, перехоплені великими стрічками…
Доволі швидко цій дівчині доведеться забути про збирання на бали, вона осиротіла і на неї очікують випробування. Але потім вона здобуде те заради чого вона готова на все. Що саме? Читайте книгу Хелен Брайан «Долина надії».
Юна Софійка не знала, що науявляти і захотіти. Бо захотіти можна, коли бодай щось пережила, бодай одне кохання… Вона ж лиш зачитувалась чужими романами та любовними перипетіями, а її серця не досягло ще жодне почуття. На бали її ще не вивозили. Відшукати собі милого могла хіба в театрі, та й там вона була досить рідким гостем. Хіба думала Софійка, що в неї закохається граф, перед яким постане складний вибір – вона або театр? То що ж переважить? Читайте роман Юрія Кирика «Яблуневі квіти».
Коли в притулку Святої Маргарити з’явився цей джентльмен, Флоранс залишалась спокійною, хоча була змушена визнати, що виглядав він відмінно. Але його чорний костюм наводив на думку, що він директор похоронного бюро. Не була вона вражена навіть тоді, коли він, як фокусник, витягнув чималеньку ляльку, білокуру, в розкішній рубіново-червоній сукні зі мереживними рюшами і трьома нижніми спідницями. Руки всіх дівчаток мимоволі потягнулися до цієї розкоші, а Флоранс заявила, що вона любить не ляльки, а книги. Але цей джентльмен саме її забере до свого будинку, де у неї буде проста робота – турбуватися про колекцію ляльок. Одного разу вона побачить, що таїться за фарфоровими обличчями і крихкими тільцями із пап’є-маше і її охопить жах. То що ж такого страхітливого відбувається в романі «Кімната ляльок» молодої німецької письменниці Майї Іліш?
На порозі стояла неймовірно красива жінка в кімоно. Це було ніжно-блакитне та прикрашене пасмами кольору слонової кістки вбрання, що імітувало морську течію. Блискуча срібна форель пірнала в потік, а поверхня води, де її торкалося зелене листя дерев, була прикрашена золотистими нитками. Це вбрання було виготовлено з чистого шовку.
Такою побачила одну із гейш дівчинка Саюрі з бідної японської родини. Тоді вона й гадки не мала, що колись її назвуть найвідомішою гейшою ХХ століття. Її шлях до цього, важкий і довгий, сповнений гірких розчарувань і романтичних почуттів, постане зі сторінок роману американського письменника, японіста Артура Голдена «Мемуари гейші».
До дверей підійшла симпатична висока білявка з веснянками й кучерявим волоссям, одягнена у чисту білу сорочку й чоловічі штани. Вона обернулася до жінки за прилавком, на якій була крапчаста сукня з тонкого серпанку, а її золотаво-каштанове волосся було стягнуте на потилиці червоною стрічкою. Ці молоді жінки Іджі Тредгуд і Рут Джеймісон – власниці невеликого кафе «Зупинка» на залізничній станції. Повз це кафе мчать потяги, а ще воно наче велике перехрестя багатьох доль літературних героїв роману американської письменниці Фенні Флегг «Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»».
У спогадах, газетних статтях та окремих фактах перед читачем постає напрочуд реальна картина життя невеликого містечка у штаті Алабама, починаючи від першої половини ХХ століття й до сучасності.
Ранок був теплим. Софія одягла білу майку, джинсову спідницю і кеди, сподівалась швидко купити мобільний телефон. Але справжнє диво! Новий мобільний телефон переніс Софію аж в 1830 рік. Першим кого вона зустріла був чоловік, на ньому довгий темний камзол з жилетом під ним, краватка (або може біла косинка, пов’язана на шиї) і чорні чоботи до колін.
Бразильська письменниця Карина Рісі сподівається, що читачам буде весело читати її роман «Любов, яка мене знайшла», як і їй - його писати!
Швидко між Тасітою й батьком спалахує сварка. Дівчина домагається взаєморозуміння. Прагне пояснити, чому в неї рвані джинси, чому все ще не знайшла роботу, чому не має дітей і чому вкрай рідко прибирається в хаті.
Хто допоможе стати світлою і радісною, щоб в її одязі більше не було темних кольорів, а в душі монстрів? Про це – в романі молодої вінницької письменниці Юлії Гук «Німа».
Любі можна було дати за тридцять, а може й менше. Зеленувато-сіра сукня туго облягала струнке тіло. На голові – короною русява коса, брови - мов розльотний змах чорних крил, а під ними криниці великих синіх очей. Та ще дві ямочки на щоках…
А чи щаслива ця красива жінка та цілий ряд інших героїв оповідань? Цілий світ криється за кожною людиною у збірці визнаної майстрині художнього слова Валентини Мастєрової «На тому боці».
Синій плащ був на Дмитрові, коли Олена вперше його побачила. Вони вже готувались до весілля, а наречений побачив в санаторії дівчину Настю в строкатому сарафанчику. Заради неї він готовий все на світі. Повідомлення Олени про свою вагітність зупиняє Настю, яка виросла в дитячому будинку. Їй не потрібне щастя ціною дитячих сліз. Майже тридцять років Дмитро прожив із нелюбою, але Таня Вінк у книзі «Прости за кохання» дає йому другий шанс зустрітися з першим і єдиним коханням.
Вікторія швидко перевдягнулась в батистову кофтинку кольору слонової кістки, строгу, дещо вище колін сіру спідницю і старі чорні босоніжки зі збитими каблуками. Дістала із косметички туш і швидко нафарбувала вії, потім старанно намалювала дві товсті стрілки навколо очей. Розпустивши волосся, дівчина стягнула їх на маківці голови в кінський хвіст і яскраво нафарбувала губи. Тепер їй здалось, що виглядала вона солідніше, адже їй за будь-яку ціну потрібно влаштуватися на роботу. А ще вона чекає на справжнє кохання. То ж чи не дарма вона ризикує вийти за молодого красивого бізнесмена, який під час святкового застілля пропонує одружитися на першій хто погодиться. Про це Ви дізнаєтесь із книги Світлани Алексєєвої «Я просто хочу кохати».
Арина із парою розірваних туфель в руці, боса, в старенькому вилинялому під пахвами сарафані до невиразного сірого кольору зайняла місце у машині Аристарха, одягнутого у дорогий темно-синій шевітовий костюм. Згодом він на правах чоловіка відвезе її із Криму в Москву, із сироти вона стане аристократкою. Але секрети від чоловіка можуть коштувати Арині життя. Про це у книзі Наталі Костіної "Надто особисте".
Немає коментарів:
Дописати коментар