Антигуманність війни була головною темою творчості Генріха Белля

21 грудня виповнюється 105 років від дня народження німецького письменника Генріха Теодора Белля (1917 – 1985). Йому випало бути підданим Третього Рейху, далі – солдатом вермахту, потім – військовополоненим і нарешті – громадянином зруйнованої, розтоптаної, приниженої країни.

Белль зневажав Гітлера, не був згоден з жодною формою самознищення людей, до того ж був твердо впевнений, що гріхи треба спокутувати, а рахунки – сплачувати. «Солдатам – а я був солдатом – слід нарікати не на тих, проти кого їх поставили воювати, а тільки на тих, хто послав їх на війну», – писав він у «Листі до моїх синів», опублікованому за чотири місяці до смерті.

Відразу після війни Белль робить перші кроки у велику літературу. Адже вірші й оповідання він пише з раннього дитинства. Перші його оповідання побачили світ в 1947 році, а в 1951 році Белль уже міг дозволити собі відмовитися від побічних заробітків, бо став літератором професійним. Поступово збільшувались тиражі його книжок, зростала їх популярність серед читачів. До 60-х років Генріха Белля уже вважали першим письменником ФРН.

Оповідна манера Белля базується на перегуку минулого і сучасного. Минуле Німеччини знайшло своє відтворення в романах «Більярд з пів на десяту» (1959), «Очима клоуна» (1963). Темі війни та миру присвячено збірку оповідань «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…» (1950), повість «Де ти був, Адаме?». Соціальні проблеми, що стоять перед людиною і суспільством, вимагають правдивих рішень, пошуку й віднайдення правильного шляху орієнтації серед турбот сучасності, вирішуються у романах «І не промовив жодного слова…» (1953), «Дім без господаря» (1954), «Груповий портрет з дамою» (1971), «Що станеться з хлопчиком…» (1981), «Жінка на тлі річкового пейзажу» (1984), повістях «Хліб ранніх років» (1955), «Втрачена честь Катаріни Блюм» (1974).

Белль зіграв помітну роль у діяльності міжнародного Пен-клубу, в 1972 році був його президентом, надавав за його допомогою підтримку письменникам, що піддавалися утискам у країнах комуністичного режиму.

В 1972 році Белль отримав Нобелівську премію «за творчість, у якій сполучається широке охоплення дійсності з високим мистецтвом створення характерів і яка стала вагомим внеском у відродження німецької літератури».

У рік смерті Белля (1985) був виданий найперший роман письменника «Солдатська спадщина», який був написаний ще на початку творчості в 1947 році, однак не публікувався раніше. Він оповідає про криваві події, що відбувалися під час війни в районі Атлантики й Східного фронту. Попри те, що в романі відчувається деякий надрив, відзначає американський письменник Вільям Бойд, «Солдатська спадщина» є добутком зрілим і досить значним: «від нього віє вистражданими ясністю й мудрістю».