16 червня 1313 року народився Джованні Боккаччо – найвидатніший італійський письменник епохи Відродження, який стояв біля витоків виникнення ренесансної культури поряд з Петраркою і Данте. Боккаччо заклав основи нової поетики, пасторалі та епічної поеми, проте всесвітню славу він отримав завдяки збірці новел «Декамерон».
Позашлюбний син
француженки й флорентійського купця Джованні Боккаччо народився в Парижі. Незабаром батько перевіз
родину до Флоренції. 17-річного Джованні відправили до Неаполя вивчати право і
суспільні науки. Завдяки
привілеям, якими користувалися флорентійці, Джованні був прийнятий
при дворі короля Роберта Анжуйського. Одна з легенд розповідає, що Боккаччо
закохався у позашлюбну дочку короля – красуню Марію д’Аквіно – і складав для
неї вірші, а згодом на могилі римського поета Вергілія юнак у запалі заприсягся
присвятити своє життя служінню красному письменству.
Повернувшись до
Флоренції, 23-річний Боккаччо не поспішає приступати до судової практики, він займається літературою. Джованні настільки
глибоко дослідив творчість Данте, що невдовзі читав городянам лекції про життя
і творчість свого великого земляка. Боккаччо створює свої перші поеми,
засновані на сюжетах давньогрецьких міфів, потім переходить до прози.
У 1348 році спустошлива
епідемія чуми, що охопила всю Західну Європу, дійшла й до Флоренції. Боккаччо рятується
від «чорної смерті» у своєму заміському маєтку Чертальдо. Імовірно, саме там
йому на думку спадає ідея роману, який складається з розповідей десяти
шляхетних молодих людей, котрі, так само рятуючись від чуми за містом, упродовж
десяти днів проводять час, розповідаючи один одному веселі історії.
У «Декамероні» Боккаччо показує, що за містом товариство молодих людей не просто розважається, а живе влаштованим суспільним життям. Зі змісту книжки стає зрозуміло, що найсерйознішим у житті товариства «Декамерона» були оповідки та їх обговорення. Вони розповідаються заради самих оповідачів, оскільки їх цікавить реальне життя, а не потойбічна дійсність, інтерес до якої спостерігався у добу Середньовіччя.
У новелах Боккаччо вчить жити, а не помирати,
як того вимагали середньовічні моралісти. Читаючи збірку, ми бачимо
різних людей в однакових ситуаціях: перед обличчям небезпеки, в коханні, у
скрутних чи фатальних обставинах. І хоча поводяться вони по-різному, виявляючи
спритність чи дотепність, недалекоглядність чи дурість, автор судить їх
однаково справедливо. Він показує, що всі люди близькі один до одного в
найголовнішому – у виявленні людяності. Тому в його новелах світ уперше постає
не розділеним на стани, віросповідання, на грішних і праведних, а єдиним цілим,
світом багатогранним і неподільним.
Автор «Декамерона»
прожив 62 роки і помер у власному маєтку поблизу Флоренції, де народжувався
задум його геніального роману. Лише століття потому «Декамерон» уперше побачив
світ і одразу став популярним в Італії і досі залишається найбільш читаним
романом серед літературних пам’яток епохи Відродження. На основі історій із «Декамерона» писали свої твори Лопе де Вега, Сервантес, Мольєр, Шекспір, Гете.
Цей допис створено працівниками бібліотеки-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ.
Немає коментарів:
Дописати коментар