Андрій Єфремович Пашко, український поет-пісняр, журналіст, етнограф народився 23 жовтня 1918 року в с. Гожули в робітничій сім'ї. В Полтаві пройшло все його життя, за винятком навчання та війни.
Закінчивши школу, юнак вступив
до Полтавського тепломеханічного технікуму, а закінчити Харківський інститут
механізації та електрифікації сільського господарства завадила війна.
Андрій екстерном
закінчив Ленінградське училище зв'язку і з вересня 1941 року – у зоні бойових
дій, а з війни він повернувся тільки в 1946 році.
Хоча зустрітися з
рідними пощастило у вересні 1943 року, бо дивізія, в якій воював
офіцер-зв'язківець Пашко, в числі перших звільняла Україну, Полтавщину. Військові
отримали наказ захопити переправу через річку Ворсклу в районі Південного
вокзалу, а потім їм було надано декілька днів для відпочинку.
Уже після війни Андрій Пашко згадував: «Полтава, де я народився і жив, лежала в руїнах. Горіли
краєзнавчий музей, будинки по вулиці Леніна, Паризької комуни, Жовтневій і весь
центр старовинного міста і не тільки. Нарешті й рідне, згоріле обійстя...
Назустріч вибігли мати і сестра. Яке щастя від зустрічі, адже їх я застав
живими. Мама намагалась чимось пригостити. А час іде. Для побачення залишається
лише 10-15 хвилин... Зірвав декілька яблук із саду і знову в дорогу. Так радів,
що зустрівся із рідними…».
В горнилі війни
гартувався поетичний дар Андрія Пашка. Хоча перші вірші він писав ще в школі,
але публікувати став у військових виданнях під час війни. Це були невеликі за
обсягом кореспонденції, гуморески на теми дня, тексти для простих солдатських
пісень.
Після війни Андрій
Єфремович міг би зробити блискучу військову кар'єру, але любов до слова взяла перевагу над усім іншим.
Перші книжечки його
поетичних творів з'явилися в 50-60-х роках XX століття: збірка дитячих віршів
«Будемо разом рости» (1958), вірші, поеми і пісні «Весно зелена» (1969).
Пізніше – «Барви життя» (1976), «Грона калини» (1979), «На барвінкових
узгір'ях» (1984), «Осінні вогні» (1988).
Пашко писав також оповідання,
новели, нариси, жарти. Його
твори перекладалися чеською, болгарською, польською, французькою мовами. З
1961 року – член Спілки письменників України.
Вірші Пашка відзначались мелодійністю і художнім смаком, тому багато композиторів охоче
писали до них музику. Видатний композитор-полтавець Платон Майборода одного
разу відмітив: «... Пашко народився саме поетом-піснярем. Тому його композитори
так і полюбляють. До його вірша треба лише прислухатися – він сам підкаже
мелодію, яку лише запишеш – і пісня готова».
Багато його творів
виконували знані в Україні колективи, а колективи нашого краю виконували і виконують
нині дорогі нам пісні «Полька-полтавчанка», «Полтавська хороводна»,
«Ворскляночка», «Полтаво, красуне моя», створені патріотом рідного краю.
Загалом на вірші Андрія Пашка написано близько 300 пісень. Тематичний і жанровий їх діапазон широкий. Були там, звичайно, і характерні для того часу твори про так звану «щасливу радянську дійсність». Як правило, це офіційні, холодні твори. А тепло поет віддавав простим людям, своєму місту, батьківщині. Він любив Україну, називав її матір'ю, любив трудівника-хлібороба і сам почувався хліборобом. «Час, я певний, небажану домішку змиє, залишивши нащадкам зфільтровану суть», – говорив Андрій Пашко.
На вшанування пам'яті
поета дає право його любов до України, до рідного краю, любов, що вилилася в
чудові пісні, які лунають і по смерті творця.
Цей допис створено
працівниками бібліотеки-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ до
105-річчя від дня народження Андрія Пашка.
Немає коментарів:
Дописати коментар