Володимир Тарасенко з нами залишається у віршах і піснях

23 жовтня мав би зустрічати свою 75 осінь наш земляк, талановитий український поет, педагог, журналіст, член Національної спілки письменників України, Національної спілки журналістів України, Полтавської спілки літераторів, заслужений працівник культури України Володимир Олександрович Тарасенко (23.10.1948 – 14.11.2012). Відзначивши 64 річницю від дня свого народження, переповнений ідеями і планами, він раптово помер від серцевого нападу. Але пам'ять про Володимира Тарасенка продовжує жити у його 26 книгах. Його поетичне слово – цілющий бальзам для душі читача будь-якого віку, донині звучать пісні на його вірші.

Рідне село Бориси на Глобинщині стало колискою його дитинства та формування поетичного дару. Ще в шостому-сьомому класі у Володі проявилася схильність до літературного слова. Потай від усіх писав вірші, але вчителька це прекрасно бачила і навчила «добувать слова для них – в душі».

Перший вірш Володимира Тарасенка був опублікований в 1964 році в Глобинській районній газеті, потім він був одним з найактивніших дописувачів літературної стінгазети «Заспів» Полтавського державного педінституту ім. В.Г. Короленка.

Вірші Тарасенка друкувалися в обласних та всеукраїнських періодичних виданнях, в колективних збірках. Тривалий час працюючи на відповідальних посадах, Володимир Олександрович не завжди міг приділити увагу творчості, віршуванню. Та де б не працював, душею завжди був у поезії.

Перша персональна збірка «О, як би я тебе любив!» була видана в 1994 році, а згодом одна за одною виходять з друку збірки дорослих віршів «Засніжені мальви» (1995), «Отчий сад» (1996), «У променях вічності» (1998), «Вітрила осені» (2003), «Зустрічаю сонце» (2005) та поетичні книги для дітей «Тарасикове літо» (1995), «Неслухняний гусачок» (1997), «Чия хатинка найкраща» (1998), «Рідне місто моє» (1999), «Маленька шкода» (2000), «Коник-стрибунець» (2001), «Васильків потічок» (2002), «Я – син степів» (2003), «Котик-сон», «Зустрічаю сонце» (2005).

Поема «Апостол праведної ліри» (2002) видана окремою книжкою і присвячена життєвому та творчому шляху класика української літератури Панаса Мирного, удостоєна обласної літературної премії імені Панаса Мирного. В 2008 році Тарасенко став лауреатом обласної літературної премії імені Івана Котляревського.

Його друзі восени 2013 року, організувавши вечір пам'яті «Залишусь з вами у віршах», видали під такою ж назвою збірку вибраних творів Володимира Олександровича та спогадів про нього.

На вірші Володимира Олександровича написано багато пісень, але чи не найвідомішим його пісенним твором для земляків є гімн Полтавщини, написаний у співавторстві з Василем Жаданом. Доволі плідною в творчості виявилася дружба Володимира Тарасенка з композиторами Володимиром Раковським (150 пісень), Олексієм Чухраєм (30 пісень), Віталієм Скакуном.

Володимир Тарасенко був і залишається людиною з широкоформатним талантом словознавця, словолюба, по вінця душі і серця наповненим добротою, щирістю, любов’ю до життя, талановитим сином землі Полтавської, який довічно вписав свій поетичний голос на скрижалі української літератури.