Михайло Любивий вірші писав навіть у найскладніші періоди свого життя

21 листопада святкує 80-річний ювілей майстер слова, відомий полтавський поет та прозаїк, заслужений журналіст України, володар найвищої відзнаки Національної спілки журналістів України «Золота медаль української журналістики», лауреат літературно-мистецької премії імені Володимира Короленка та кількох обласних поетичних конкурсів, очільник Полтавської спілки літераторів Михайло Григорович Любивий.

Працівники бібліотеки-філії №7 Полтавської МТГ щиро вітають ювіляра та бажають міцного здоров’я, добра та достатку, успіхів на творчій ниві та довгої щасливої долі.

Усе, що душа зберігає,

Ніхто не украде у мене.

Я родом з Полтавського краю,

Ланів де роздолля зелене.

Михайло Григорович народився в селі Михайлики Шишацького району. Ріс він без батька, бо батько і дід загинули на фронті. Хлопця виховувала мати Одарка і дід Тихін. Він з дитинства любив читати, захоплювався технікою, спортом, рибалкою. У селі на відмінно закінчив семирічку, а потім пішки ходив за 10 кілометрів до сусідньої Ковалівки до десятирічної школи.

Після школи Михайлові довелося працювати механізатором, потім служба у війську. Працюючи телефонним майстром у Дніпрорудному, він писав до багатотиражної газети. Його помітили в редакції як активного автора і невдовзі запросили попрацювати у штаті.

Так з 1966 року Михайло Григорович на журналістській роботі. Зокрема, тривалий час був заступником редактора Шишацької районної газети «Сільське життя», редагував районні газети в Машівці й Кобеляках, міські – в Кременчуці й Полтаві, очолював редакційні колективи обласних газет «Край» і «Полтавщина», працював кореспондентом центральних газет України, прес-секретарем голови Полтавської облдержадміністрації, керівником Полтавської групи моніторингу Адміністрації Президента України.

Без журналістики Михайло Григорович не уявляв свого буття. А ще казали, що коли Любивого посилають на нове місце – чекай революцію в газеті. Відомий український поет і журналіст Михайло Шевченко сказав, що Любивий «був редактором бойовим, непокірним указуючому персту, особливо, коли той перст указує шлях лукавий…».

Ще однією улюбленою справою Михайла Григоровича була поезія. Ось як він говорить про це: «Вірші я писав завжди! Навіть у найскладніші періоди свого життя… До речі, першого свого вірша опублікував ще школярем 1959 року у шишацькій районній газеті. І пішло-поїхало… Навіть під час служби знаходив час для поезії – вірші публікувалися у армійських газетах. Звісно, вони були на патріотичну тематику. А вже стосовно «цивільної» поезії, то вона обійшла усі обласні і республіканські газети і журнали».

Нині у творчому доробку письменника більше півтора десятка книг віршів, есе, новел, публіцистики, сатири та гумору, дитячої поезії та оповідок: «Серпневий човен», «Над бідою розлук», «Тунгуський зошит», «Купальський вогонь», «Країна див – Михайлики», «Оберіг кохання», «Присвята», «Знак легенди», «Гулкой ранью», «Отаким кандибобером», «Безбожники», «Однієї крові», «Протуберанці серця», «Кого любить сонечко», «Навала», «Мливо Мойри», «Купіль любові».