В Полтаві Іван Нечуй-Левицький створює свою першу повість «Дві московки»

25 листопада виповнюється 185 років від дня народження українського письменника, етнографа, фольклориста, педагога Івана Семеновича Нечуя-Левицького (1838 – 1918).

Народився він в сім’ї сільського священика в Стеблеві, нині селище міського типу Черкаської області. Батько його був освіченою людиною прогресивних поглядів і дбав не тільки про освіту свого сина, але й про освіту селянських дітей, влаштувавши на власні кошти школу в селі. Дякуючи великій домашній книгозбірні Іван змалку багато читав, познайомився з історією України.

В сім років хлопця віддали в науку до духовного училища при Богуславському монастирі, в якому вчителював дядько. Сувора дисципліна, покарання й схоластичні методи викладання не завадили Левицькому успішно навчатися та опанувати латинську, грецьку та церковнослов’янську мови.

Із 14 років було 6 років навчання в Київській духовній семінарії. Закінчивши семінарію, Левицький рік хворів, а потім деякий час працював у Богуславському духовному училищі викладачем церковнослов’янської мови, арифметики та географії.

В 1861 році Левицький вступає до Київської духовної академії. Його не задовольняє рівень освіти в академії, тому він вдосконалює свої знання самотужки: вивчає французьку й німецьку мови, читає твори української та російської класики, європейських письменників Данте, Сервантеса, Лесажа та ін., цікавиться творами прогресивних філософів того часу.

В 1865 році після закінчення академії Левицький отримує звання магістра, але відмовляється від духовної кар’єри. Він працює викладачем російської мови, літератури, історії та географії в Полтавській духовній семінарії (1865 – 1866).

Одночасно з педагогічною діяльністю Іван Левицький починає писати. В Полтаві в 1865 році він створює свою першу повість «Дві московки». Про це  пише в листі до українського письменника Олександра Кониського від 1 травня 1876 року: «Скінчив я курс академії, і нас розписали на місця в семінарії… Я поїхав в Полтаву і зайняв уряд на 250 карбованців на рік. Там я написав «Дві московки».

Повість була надрукована у львівському журналі «Правда» 1868 року під псевдонімом Іван Нечуй.

Повість «Дві московки» була високо оцінена в літературних колах. Відзначалось, що молодий письменник ввів в українську літературу нові оригінальні типи, нову манеру відтворення дійсності.

Зокрема Панас Мирний у листі до Івана Нечуя-Левицького у грудні 1904 року писав: «…У часи молодого смутку та часом гіркої туги довелося мені дві невеличких книжечки добути. То були твої «Рибалка Панас Круть» та «Дві московки». Наче хто бризнув цілющою водою на моє серце і занімив болячі виразки, що в йому нили! Наче ясне сонце, роздерши чорні хмари, виприснуло на волю і залило увесь світ своїм яскравим сяєвом, освічуючи непримітну серед людського життя стежечку і вказуючи мені на неї як на той шлях, яким треба простувати, щоб знайти задля себе і втіху, і корисну роботу».

В подальшому за півстоліття творчої діяльності Іван Нечуй-Левицький написав понад п’ятдесят високохудожніх романів, повістей, оповідань, п’єс, казок, нарисів, гуморесок, літературно-критичних статей. Його повісті «Причепа», «Гориславська ніч», «Дві московки», «Хмари», як згадував Іван Франко, «читала вся Мала Русь з великою вподобою». А повісті «Кайдашева сім’я» та «Микола Джеря» й нині залишаються серед найкращих творінь української літератури.