7 листопада виповнюється 110 років від дня народження Альбера Камю – французького філософа, письменника, Нобелівського лауреата (1957), який боровся з абсурдом, що насувається на людство. «Ніщо так не надихає, як усвідомлення власного безнадійного становища». Це доленосне одкровення Альбера Камю з точністю відображає весь його душевний стан та ідеологію опору протягом більшої частини життя.
Випробування Альбера Камю на міцність почалося ще замолоду. Успішний і щасливий, хоч і дуже бідний, юнак був болісно одержимий футболом. 17-річний алжирський хлопець мав чимало приводів пишатися собою: його, мабуть, занадто часто для людей його віку, згадували газети.
З одного боку – вкрай
несприятливі соціальні умови: бідність, хвороблива глуха мати-інвалід, тінь
загиблого на війні батька й владна, щедра на докори бабуся, тіснота й задуха
вбогого життя. З іншого – невгамовна жага вирватися з бруду й безвісності,
протиставити щось більш забезпеченим одноліткам.
У 17 років, коли Альбер став воротарем юнацької команди університетського клубу, він раптом виявив, що сильно кашляє. Для встановлення діагнозу знадобилося зовсім небагато часу: паличка Коха проникла в дуже ослаблений організм. Юнак був не просто збентежений, якийсь час він перебував у стані шоку. Герой, шанований багатьма боєць відомої на всю країну футбольної команди, хворий на невиліковний у ті часи туберкульоз, в один день став ізгоєм. Він не тільки був змушений перервати освіту, а й назавжди забути про спорт. На щастя для молодого Альбера доля надала йому шанс у вигляді дядька, в дім якого він потрапив після лікарні. Дядьковими вустами ангел-охоронець прошепотів заповітну ідею: читай.
Як і багато нездорових
людей, підкошений хворобою юнак звернувся до книжок як до тимчасового
прихистку. На третьому курсі ліцею, куди Камю повернувся для завершення освіти,
він захопився філософією. Спочатку в житті хворого юнака з'явилися Артур Шопенгауер і Фрідріх Ніцше, потім він дізнався про свого старшого сучасника –
Андре Жіда.
Нову реальність із
сенсом запропонував його улюблений викладач Жан Греньє – спробувати себе на
літературній ниві. Альберу ще не виповнилося 19-ти, як він узявся за перо.
Спочатку – статті для журналу, потім – нариси для видання Греньє. Ця ідея
узгоджувалась і з наміром вивчати філософію.
Альбер Камю не видужав, але багато разів отримував від смерті відстрочки – і кожна з них скеровувала його до письмового столу. «Треба жити й творити», – написала ця смертельно хвора людина у своєму щоденнику, і цей короткий заклик до самого себе ставав гаслом і незаперечно дієвим цілющим засобом щоразу, коли хвороба відправляла його в нокаут.
До 24-річчя вийшла
перша збірка есеїстики. Ще за рік написано п'єсу «Калігула», а до 27-річчя
закінчено повість «Сторонній» – твори, яким дароване довге й щасливе життя і
після смерті їхнього автора. В 31 рік написано роман «Чума». Камю дуже поспішає
– сильні речі з-під пера ллються майже потоком – раніше, ніж їх можуть
перетравити видавці воєнного часу.
Альбер Камю переміг
хворобу, що вважалася невиліковною, хоча й не переграв долю. Він загинув в
автокатастрофі 4 січня 1960 року. Завершивши
свою земну мандрівку в 46 років, знавець природи людської залишив власний
спосіб протистояти важкій хворобі й гнітючій особистій трагедії.
Цей допис створено працівниками бібліотеки-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ.
Немає коментарів:
Дописати коментар