Високі вимоги до українського слова і професіоналізм літературного критика Леоніда Новиченка

31 березня виповнюється 110 років від дня народження Леоніда Миколайовича Новиченка (1914 – 1996) – українського літературного критика, літературознавця, доктора філологічних наук, професора, члена-кореспондента та дійсного члена Академії наук Української РСР, академіка-секретаря відділу літератури, мови і мистецтвознавства НАН України.

За старим адміністративним поділом, Леонід Новиченко – уродженець Гадяцького повіту (тепер село Русанівка Сумської області). Народився в сім'ї сільських вчителів, у 1932 році закінчив Гадяцький педагогічний технікум, 1939 року – філологічний факультет Київського університету. Після закінчення університету навчався в аспірантурі Інституту літератури імені Тараса Шевченка.

Саме в гадяцький період Новиченко оволодів секретами журналістики, що йому згодилося, коли став працювати у жанрі критики.

Літературно-критична полиця Леоніда Новиченка багата, вагома. Він – автор близько 40 праць з теорії реалізму, історії української літератури, вивчення взаємозв'язків літератур, зокрема книг про Максима Рильського, Павла Тичину, Юрія Яновського, Павла Загребельного, Михайла Стельмаха, Івана Драча. Загалом Новиченко написав близько 20 книг і понад 500 літературно-критичних статей.

Його цікавила не тільки сучасна література, але й творчість письменників-класиків теж не пройшла повз увагу критика. Насамперед це стосується Тараса Григоровича Шевченка, якому він присвятив книги «Шевченко й сучасність», «Шевченко – поет, борець, людина», статтю «Тарас Шевченко в соціально-культурній концепції Михайла Драгоманова».

Критик вперше ввів у сучасний літературний обіг творчість репресованих або «забутих» письменників – М. Ірчана, О. Влизька, В. Домонтовича та інших.

1968 року Леоніду Новиченку було присуджено Національну премію України ім. Тараса Шевченка за книжку літературно-критичних нарисів і портретів під назвою «Не ілюстрація – відкриття». Збірка була кваліфікована як видатне явище тодішнього літературного життя. Цінно, що як поет, як науковець, як вдумливий критик Новиченко прочитав довго замовчувану талановиту творчість Євгена Плужника, поклав початок очищенню намулу навколо його імені.

Яку б тему не обирав Новиченко для розмови з читачем, в які б історичні глибини не сягала його думка, вона іскриться розумом, міркування письменника завжди виважені, твердження переконливі. Творчій манері дослідника властиве уміння проникати в сутність явища, і це стає, як правило, відкриттям.

Цінність творчості Леоніда Новиченка непроминуща. Його високі вимоги до українського слова і професіоналізм критика мали для нашої культури те значення, що вони орієнтували її до європейського духовно обрію. Зрозуміло, що не все з написаного витримало іспит часу, але і в незалежній Україні літературознавець і вчений Леонід Новиченко знайшов своє місце.