Сумна доля усміхненого Остапа Вишні

13 листопада виповнилося 135 років від дня народження українського прозаїка, гумориста, сатирика Павла Михайловича Губенка, відомого під псевдонімом Остап Вишня. Цій даті був присвячений літературний вечір «Сумна доля усміхненого Остапа Вишні», який пройшов в читальній залі бібліотеки-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ та був присвячений висвітленню життєвого та творчого шляху письменника.

Захід організований в рамках міні-проєкту бібліотеки «Славу краю роблять люди», бо народився Остап Вишня в містечку Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині. Навіть один із перших його псевдонімів був Павло Грунський. Хоча, більш точно, батьківщина письменника – хутір Чечва. Його увіковічив старший брат Остапа письменник-гуморист Василь, який ввійшов в літературу як Чечвянський і якого у 1937 році розстріляли як ворога народу.

Письменника-гумориста називають королем українського тиражу, він в 20-ті роки ХХ століття займав почесне друге місце після Тараса Шевченка за кількістю проданих книг серед всіх українських письменників.

У житті літератор керувався кредо: «У кого не вистачає духу посміятися над своїми недоліками – то краще б такому повік не сміятися». Гумор Остапа Вишні дивовижний. Напевно, немає в світі людини, яку б гуморески письменника не змогли б розсмішити. Вишня називав сміх своєю головною зброєю. Але ця зброя стала причиною того, що йому довелося побувати і в тюрмі, і на допитах, і в концтаборах.

Гумор Остапа Вишні можна впевнено називати сміхом крізь сльози, бо в історії держави немає гумориста більш трагічного. Всі життєві негаразди, через які свого часу проходив письменник, він подолав з незмінною доброю усмішкою.

Перший фах – військового медика – Остап Вишня здобув, закінчивши Київську військово-фельдшерську школу. А потім швидко вибудовує кар’єру в Українській Народній Республіці і стає керівником медично-санітарного управління Міністерства залізниць УНР. В той же час він не полишав літературної діяльності – у періодичних виданнях УНР на постійній основі виходили друком його гуморески. Письменник не боявся висміювати насущні проблеми Української держави та її політичних керівників.

В 1919 році Остапа Вишню узяли в полон більшовики і протягом трьох років він перебував в ув’язненні у підвалах Надзвичайної комісії (ЧК) у Харкові. А після звільнення та реабілітації починає працювати журналістом.

Доволі швидко він стає відомим та популярним гумористом, ставши творцем окремого літературного жанру – усмішок, в яких автор висміює актуальні проблеми суспільства, окремі вади як свої, так й оточуючих. Літератор долучився до створення журналу «Червоний перець», брав участь в літературних спілках «Гарт» та «Плуг», працював у організаційному комітеті Спілки письменників. Що прикметно – Остап Вишня завжди пише свої твори тільки українською мовою. Таким чином на нього падає око каральної системи, він потрапляє під прицільне стеження й над письменником зависає небезпека.

В 1933 році Остапа Вишню засуджують за контрреволюційну діяльність та тероризм. Письменника звинуватили в замаху на радянського політичного діяча Павла Постишева, який у різні роки обіймав низку посад при ВКП(б) в Україні та був одним з організаторів Голодомору.

На процесі Павло Губенко не лише не визнавав своєї провини, але й відверто насміхався з суддів та прокурорів, запитуючи слідчих чому його не звинуватили у зґвалтуванні Клари Цеткін. Хоча звинувачення і було відверто надуманим, під сильним тиском і тортурами в скоєнні злочину письменник зізнався. За злочин, якого Вишня не скоював, суд засудив його до розстрілу, а потім замінили 10 роками позбавлення волі.

Через що довелося пройти Остапові Вишні, свідчать його фотографії до і після табору: на перших – красивий і дужий чоловік, на других – згорблений дідусь в окулярах. Він кілька разів лише дивом уник смерті.

На довгоочікувану свободу письменник вийшов 3 грудня 1943 року – рівно за 4 дні до завершення «відміряного» йому 10-річного терміну ув’язнення.

Після звільнення із заслання Остап Вишня повертається в Україну та знову починає творити. Текст його безсмертної «Зенітки» у вигляді листівок розкидали з літаків над ще окупованою частиною української території і транслювали по радіо у напівзруйнованих містах і селах уже визволеної України.

Його практично змушують писати гуморески проти Української повстанської армії та висміювати український націоналістичний рух. Інакше – розстріл, від якого він чи не все життя був на півкроку.

Остап Вишня живе після звільнення в Києві, а у свої творчості стає обережнішим, створюючи особливий та незабутній образ оповідача своїх усмішок. Не відзначений жодною державною нагородою чи званням воістину народний письменник мав повне право написати у своєму щоденнику: «Я не зрадив правду…».