Всі пісні Юрія Рибчинського – популярні, а кожна десята – стає шлягером

22 травня виповнюється 80 років Юрію Рибчинському – українському поету, драматургу, сценаристу, заслуженому діячу мистецтв України, народному артисту України, почесному громадянину Києва, одному із основоположників сучасної української естрадної пісні.

У 2020 році він отримав звання Героя України за визначні особисті заслуги у збагаченні української культури та мистецтва, формуванні національної ідентичності, багаторічну плідну творчу діяльність, а у 2021 році – відзнаку Президента України «Національна легенда України».

У творчому доробку Юрія Рибчинського понад три тисячі пісень, десятки музичних номерів у виставах і кінофільмах, мюзикли, рок-опери. Крім того – чимало сценаріїв і п'єс. Рибчинський співпрацює більш як з 150 композиторами. Усі пісні його – популярні, а кожна десята – стає шлягером!

Ще у восьмому класі попри захоплення живописом, спортом та театром зацікавився хлопець і літературною творчістю та написав свій перший вірш.

Приблизно в цей час юний поет познайомився з Лесем Танюком. «Відомий український режисер, поет, політик Лесь Танюк був і залишається для мене совістю української нації. Саме він познайомив мене з азами поетичної майстерності, по-справжньому відкрив українську культуру, засвітив імена Миколи Зерова і Євгена Плужника», – так говорить  Юрій Рибчинський.

З тих пір зростав досвід, якість матеріалу стала вже певною маркою, константою, на яку рівняються інші автори. Але Рибчинський не відпочиває і продовжує плідно працювати. Створюються нові пісні, а старі отримують друге і третє життя завдяки тому, що інтерес виконавців до цього автора не зникає.

Якось Рибчинський зізнався: «Якщо тобі Господь дав якийсь талант – значить, ти вибраний. І якщо ти розпорядишся цим Божим даром заради грошей, квартири, влади, то кара буде серйозною. Мені хотілось би навіть в день своєї смерті написати якийсь твір, а не вмерти міністром чи президентом. Я не для того живу».

Попри славу і регалії, Юрій Рибчинський досі лишається, як він сам каже, «неформатним і неформальним», і при цьому – надзвичайно прискіпливим до своєї творчості. У 2002 році вийшла друком надзвичайно сильна і прониклива його поема «Поїзд», де Україна постає в образі потяга, який кудись їде, і в кожному вагоні розгортаються свої драми і свої сюжети. І ці сюжети, як виявляється, – вічні.

Коли почалося повномасштабне вторгнення поет написав гнівне послання окупанту з обіцянкою, що на українській землі ворога неодмінно чекатиме ганебна смерть:

П'ята ранку, було темно, було тихо, як в раю,

Ти прийшов на нашу землю, щоб знайти тут смерть свою.

А ти думав, сучий сину, чадо чорної пітьми,

Що тебе із хлібом-сіллю будем зустрічати ми?

Ні, тебе зустріне куля! Моя куля у бою,

Щоб роки тобі зозуля не кувала у гаю.

Ти прийшов, як злодій, підло і підступно,

І тому я уб'ю тебе, як світло убива завжди пітьму.

Я уб'ю тебе, мій враже, за Житомир, Київ, Львів,

І ніхто мені не скаже, що людину я убив!

Бо ти зовсім не людина, син двоглавого орла,

Недарма твою країну звуть «імперією зла».

Хай мою відчувши силу у бою крізь чорний дим,

Ти піднімеш прапор білий, щоб залишитись живим.

Та тебе, так званий «брате», я не братиму в полон.

Твоїм тілом, м'ясом клятим годуватиму ворон.

І твої мерзенні кості без скорботи і жалю

На церковному погості я голодним псам скормлю.

Ти покинув свою Рашу під покровом темноти

І прийшов на землю нашу, щоб у неї полягти.

Ти злочинець, а не воїн, злий пройдисвіт і палій,

Ти могили не достоїн у святій землі моїй.

Син та внук Юрія Рибчинського пішли добровільно воювати, Юрій Євгенович і сам міг би долучитися, але за умови молодшого віку.