Микола Жулинський: «Література покликана навчити людину думати передусім»

25 серпня святкує свій 85-річний ювілей Жулинський Микола Григорович – письменник, учений-літературознавець, літературний критик, громадсько-політичний та культурний діяч.

Микола Жулинський народився в селі Новосілки (тепер с. Набережне Демидівського району Рівненської області) в селянській родині. По закінченні Дубнівського педагогічного училища в 1960 р., працював учителем восьмирічної школи, з часом – робітником на різних заводах.

1968 року закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка, а в 1971 році – аспірантуру Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка АН УРСР, де пройшов усі етапи становлення і росту – від молодшого наукового співробітника до вченого секретаря. З 1978 р. був заступником директора з наукової роботи, а з 1991 р. – директором Інституту.

Микола Григорович Жулинський – людина зважена й діяльна, багатогранна особистість. Його основні наукові інтереси охоплюють широке коло літературознавчих проблем, зокрема, відображення людини в літературі, гуманістичні аспекти, індивідуальність в українській поезії та прозі, а також дослідження реалізму, модернізму та постмодернізму, з особливим акцентом на єдності літературних традицій і сучасності. «Література покликана навчити людину думати передусім. Творити себе як суверенну людину і розвивати в собі уяву, фантазію, мислення», – переконаний Микола Жулинський.

З другої половини 1980-х рр. М. Жулинський багато працював над поверненням імен несправедливо забутих письменників 20-30-х рр. ХХ ст., досліджуючи творчість Миколи Хвильового, Григорія Косинки, Михайла Драй-Хмари, Валер'яна Поліщука, Гната Михайличенка, Олени Теліги, Олега Ольжича. В газеті «Літературна Україна» вів рубрику «Сторінки призабутої спадщини», писав передмови до видань М. Куліша, В. Винниченка, статті про представників діаспорної літератури І. Багряного, У. Самчука, Д. Гуменну, І. Огієнка. Підсумком цієї роботи стала книга «Із забуття – в безсмертя». В 1991 році за цю книгу йому присуджено Державну премію України імені Т. Шевченка. 

У творчому доробку Миколи Жулинського – книги з історії та теорії української літератури: «Пафос життєствердження», «Людина як міра часу», «Наближення», «Вірю в силу духа: Іван Франко, Леся Українка і Михайло Грушевський за піднесення політичної і національної свідомості української людності», «То твій, сину, батько! Українська душа – на Голгофі ХХ століття», «Поминаймо в скорботі, але не в гніві. Українсько-польський конфлікт на Волині 1943–1944 рр.», «Слово і доля», «Нація. Культура. Література: національно-культурні міфи та ідейно-естетичні пошуки української літератури» та інші. Він – автор понад 700 наукових статей, оглядів, рецензій.

Підсумком багаторічної праці стала антологія «Українська література: творці і твори». Книга планувалась як ключ до відкриття художнього всесвіту української літератури різних епох: від Г. Сковороди до І. Жиленко. До творів 52 авторів додано літературно-критичні есе про їхнє життя та особливості пера. Це потужне і за обсягом, і за змістовим наповненням видання, що вражає системністю, методологічною завершеністю, концептуальним підходом, масштабністю аналітичних суджень. 

Ця та інші книги Миколи Жулинського є у фонді бібліотеки-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ.