Іван Карпенко-Карий в п’єси взяв життя

Літературну контрамарку «Він в п’єси взяв життя: Іван Карпенко-Карий», яку провели для користувачів бібліотеки-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ в рамках міні-проєкту «Рядками долі», присвятили 180-річчю з дня народження відомого українського драматурга та актора Івана Тобілевича, знаного під псевдонімом Карпенко-Карий.

Важко знайти ще одну таку родину, щоб такою ж мірою прислужилася розвиткові українського театру, як це зробила родина Тобілевичів. Із шести дітей четверо стали справжніми зірками української сцени, її корифеями.

Брати Тобілевичі взяли собі звучні псевдоніми: Іван став Карпенком-Карим (від імені батька та прізвища улюбленого персонажа Гната Карого з п’єси «Назар Стодоля», Микола став відомим під прізвищем Садовський (це було дівоче прізвище матері), Панас назвався Саксаганським (від назви річки Саксагань, що протікала в рідних місцях Тобілевичів). Відомою акторкою стала і сестра Марія Садовська-Барілотті.

Від матері Євдокії Зіновіївни діти вперше почули про театр, а згодом захопилися театральним мистецтвом.

Освіту, до якої так тягнувся Іван Тобілевич, довелося через матеріальну скруту обмежити чотирикласним училищем і з чотирнадцяти років заробляти на прожиття. Майже два десятиліття забрала в Карпенка-Карого служба в різних канцеляріях – від писарчука до секретаря міського поліцейського управління.

Про долю Івана Карпенка-Карого багато цікавого присутні дізналися з фільму із серії «Гра долі», а бесіда «Він в п’єси взяв життя» розкрила особливості його діяльності як драматурга.

За неблагонадійність Івана Карпенка-Карого звільнили з посади секретаря поліції, а в 1884 році він був заарештований і засланий до Новочеркаська. Спочатку працював ковалем, пізніше відкрив палітурну майстерню, де займався оправленням книжок. У засланні написав свою першу драму «Чабан» («Бурлака»), а також п'єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна». Як писав Сергій Єфремов, «російська бюрократія втратила чиновника Тобілевича, а українське письменство й театр придбали письменника й артиста Карпенка-Карого».

Усього драматургом було написано 18 оригінальних п’єс, для яких характерними є жанрове розкриття (психологічні драми, мелодрами, драматичні балади, сатиричні комедії, трагедії, ліричні комедії, трагікомедії, гротеск, фарс), варіантність тлумачення образів, музичність і філософічність у поєднанні із побутовизмом, дотичність до світової культури.

А найголовніше – твори Карпенка-Карого мали глибоку життєву основу, оскільки він відображав реалії українського життя кінця XIX століття, спираючись на власні спостереження та досвід, а також на актуальні суспільні проблеми, як-от розшарування селянства, жадоба до наживи, прагнення до дворянства тощо. Його комедії «Сто тисяч» та «Мартин Боруля» є яскравими прикладами, що базуються на реальних подіях і фактах з життя тогочасного суспільства.

Час, який відділяє нас від Карпенка-Карого, показав, що його літературна спадщина і сьогодні зберегла життєву силу, пізнавальну, виховну й естетичну цінність, і досі йде на сценах театру.