26 вересня виповнюється 120 років від дня народження українського прозаїка Семена Скляренка (1901—1962). Письменник відомий як автор історичних романів «Святослав» і «Володимир». Вони стали найвищим досягненням у творчості письменника.
За словами науковця
Михайла Слабошпицького романам Семена Скляренка судилося стати своєрідним
прологом до майбутніх історичних полотен Павла Загребельного, Романа Іваничука,
Романа Федоріва, Василя Шевчука – письменників, які піднесли художній літопис
про нашу минувшину на якісно новий рівень.
Написані романи в
останні роки життя Семена Дмитровича. Завершити ж трилогію з історії Київської Русі — написати роман про Ярослава Мудрого, авторові не судилося. Талановитого
романіста не стало.
Під час роботи над
книгами письменник вивчав багато історичних джерел. Показане в романах життя Києва тієї доби вирізняється повнотою зображення, увагою до деталей, в книгах
багато архаїчних слів, незвичних слухові сучасників. Все це занурює читача в
давній цікавий світ Київської Русі з князями й походами, життям воїнів і
простого люду.
А народився Семен Дмитрович Скляренко в селі Прохорівці на Черкащині. Навчався в місцевій школі,
потім — у Золотоніській гімназії. Уже в той час він багато читав, захоплювався
літературою, самотужки вивчився грати на
цьому піаніно.
В 1919 року в місцевій
газеті «Голос труда» було надруковано його перший твір — вірш «Гімн праці». Наприкінці
цього ж року юнак повертається до
рідного села, працює як бібліотекар, учителює, організовує драмгурток, водночас
друкується в періодичній пресі. Його поезії, нариси, оповідання публікуються в
київських газетах «Більшовик», «Селянська газета», альманасі «Вир революції». У
Прохорівці Семен Скляренко доклав багато зусиль, щоб уберегти бібліотеку Михайла Максимовича та дуб Шевченка.
Адже в Прохорівці
колись жив щирий друг Тараса Шевченка Михайло Максимович, в бібліотеці його
було зібрано безліч книг про Київську Русь та її історію. Ще гімназистом,
Скляренко багато разів заглядав до бібліотеки Максимовича, з рук сина його,
Олексія Михайловича, одержав і прочитав силу-силенну книг про нашу сиву старовину.
Враження ці жили в його душі, довго просились на папір, хоча вже при написанні
творів письменнику довелось немало років вивчати все, що стосується життя
народу, його боротьби й перемог, культури, побуту, звичаїв різних верств
населення тих далеких часів.
У своїй творчості Семен Скляренко використовував матеріали з історії рідного краю, описував події, які
відбувалися на Канівщині і в Прохорівці. Використовує у творах прізвища
односельців: Давид Гурин, Мерега, Іван Стоян; назви кутків села, річечок:
Оріховка, Коноплянка, Савранка, Видумка, Узвіз, Кумина Коса, Киселівка. З
любов’ю описує Дніпро. Він і сам любив на човні мандрувати цієї величною рікою.
Зробив свій внесок
Семен Скляренко в шевченкіану – це оповідання «Квіти», «Патентовані
мерзотники», «Астрахань», «Ярина», «Остання путь поета», «Сторож великої
могили», «Айра Олдрідж».
Надзвичайно цінним є
видання Семена Дмитровича «Три республіки», де в розділі «Мандрівки по Україні»
є нарис «Шевченківський заповідник»: «Коли ноги зовсім відмовляють, а серце
от-от спиниться, коли в усій величності своїй розгорнеться Дніпро і сонце, здається,
стане у вас над головою, – тоді…ви на могилі Т.Г. Шевченка».
У роки Другої світової війни Семен Скляренко був військовим кореспондентом, нагороджений орденами і медалями. У післявоєнні роки продовжував письменницьку працю. Іменем Семена Скляренка названо вулиці в Києві та Прохорівці, гімназію та вулицю у Золотоноші, колись Дніпром курсував теплохід «Семен Скляренко».
Інформацію підготували працівники бібліотеки-філіалу № 7.
Немає коментарів:
Дописати коментар