Апостол правди і науки: Михайло Драгоманов

В історію нашої духовної культури навічно увійшов Михайло Петрович Драгоманов – видатний громадський та політичний діяч, історик, публіцист, літературознавець, фольклорист. 30 вересня виповнюється 180 років від дня його народження.

З ім’ям Михайла Драгоманова пов’язана ціла епоха вітчизняної історії – епоха українського національного відродження XIX століття, визначного сплеску громадського руху, розвитку наукових студій з історії, філософії, етнографії України. У колі наукових інтересів цього універсального вченого – економіка, право, соціологія, антропологія, літературознавство та культурологія. Внесок М. П. Драгоманова до скарбниці української та світової культури неоціненний. Визначаючи різнобічну діяльність М. Драгоманова на користь українського суспільства, Сергій Єфремов назвав його «апостолом правди і науки».

Народився Михайло Драгоманов 30 вересня 1841 р. у м. Гадячі на Полтавщині в родині дворян. Особистість Михайла формувалася серед простого люду. Батько, чесна і справедлива людина, добре ставився до селян. Дядько Яків, колишній декабрист, учив хлопця набувати знань, щоб віддати себе праці для добра рідного краю.

Навчався у Полтавській гімназії, де цікавився гуманітарними дисциплінами і, насамперед, минулим українського народу. В 1859 р. М. Драгоманов вступив на історико-філологічний факультет Київського університету Св. Володимира, після закінчення якого працював в Другій київській гімназії. Саме педагогічна діяльність приводить його 1863 р. до київської "Громади". Тут він знайомиться з В. Антоновичем, П. Житецьким, М. Лисенком та іншими діячами.

Першою ґрунтовною працею М. Драгоманова стала "Малороссия в ее словесности", в якій він показав себе неординарним істориком із власною концепцією. Драгоманов доводив, що сучасний український народ є спадкоємцем не лише козаків, а й державницьких традицій Київської Русі, Галицького князівства.

Велику увагу приділяв учений культурно-просвітницькому етапу творення держави, вважаючи, що в суспільстві, яке нездатне керувати собою, самоуправлятися, не може бути й мови про радикальні зміни. Тому Драгоманов опікувався розвитком української літератури, вітав появу "Граматики" П. Куліша, ретельно досліджував творчість Тараса Шевченка.

У середині 1870-х pp. сили реакції розпочали наступ на український рух. Драгоманова було звільнено з університету за політичну неблагонадійність. Наступного року за дорученням "Громади" він виїжджає за кордон і засновує в Женеві вільну українську друкарню, а також займається політичною роботою.

Перебуваючи за кордоном, Драгоманов активно проводив також видавничу і публіцистичну діяльність. Досліджував історичне минуле українського народу, зокрема часи козаччини. Він не поділяв поглядів П. Куліша про те, що козаки були лише "розбишаками", а доводив, що козаччина своїм устроєм наближалася до вільних європейських держав.

В останні роки свого життя Драгоманов жив у Болгарії. Проте не забував і про Україну. Був ідейним натхненником Русько-української радикальної партії. Також друкувався у заснованій І. Франком газеті "Хлібороб", написав передмову до його книжки "В поті чола".

За кілька років до смерті М. П. Драгоманов написав працю "Чудацькі думки про українську національну справу". Її можна вважати заповітом науковцям у галузі дослідження української історії.

Інформацію підготували працівники бібліотеки-філіалу № 7.