Світову популярність Ларошфуко принесли афоризми, в яких відбивалася практична мудрість

15 вересня виповнюється 410 років з дня народження французького письменника, філософа-мораліста, політичного діяча Франсуа де Ларошфуко (1613 – 1680). Час, коли він жив, зазвичай називають «великим століттям» французької літератури. Його сучасниками були Корнель, Расін, Мольєр, Лафонтен, Паскаль, Буало. Але життя Ларошфуко мало схоже на життя цих діячів. Адже професійним письменником він іменував себе тільки жартома, а отримуючи значний прибуток з великих маєтків, міг не турбуватися про винагороду за свої літературні праці.

Франсуа де Ларошфуко не стояв осторонь політичного життя Франції. У 1648 – 1653 роках він брав участь у русі Фронди – широкої громадської течії проти абсолютизму, ряді антиурядових заколотів. А після нищівного фіаско Фронди письменника заслали в Ангумуа.

В засланні Ларошфуко зміг поправити своє здоров’я, займався веденням господарства, а також активною письменницькою діяльністю. Саме в той період він створив свої знамениті «Мемуари», в яких відтворив цілу галерею портретів вождів Фронди, короля та всесильного міністра. До речі, історію про підвіски королеви Анни Австрійської, що лягла в основу роману «Три мушкетери», Александр Дюма взяв саме з цього твору Ларошфуко. У романі «Двадцять років потому» Ларошфуко виведений під своїм колишнім титулом – принц де Марсійак.

Наприкінці 1650-х років Франсуа був повністю помилуваний, що дозволило йому повернутися назад у Париж. У той час в салонах відбувається захоплення паризької аристократії грою в прислів'я, а згодом популярність здобуває так звана гра в серйозну дискусію на задану тему. Зазвичай вибиралися проблеми моралі, вдач, часто кохання. Сюжет вибирався за кілька днів до гри, кожен її учасник заздалегідь обмірковував свою думку. Усі роздуми будувалися у формі афоризмів, максимів.

З подібних ігор виник новий літературний жанр. Не Ларошфуко створив перший афоризм, але він одним із перших у Франції представив на суд читача свої «Максими», які стали блискучим зразком для численних подальших творів.

Створюючи свої афоризми, Ларошфуко, мабуть, не мав суто літературних цілей, і особисте авторство його не цікавило. Він прагнув вибрати з давньої та нової літератури все, що могло допомогти йому та його сучасникам усвідомити та осмислити навколишню дійсність. Переглядаючи свої афоризми та складаючи з них майбутню книгу, Ларошфуко виявив, що вони містять багато особистого, пережитого та продуманого. Він не хотів розчиняти це особисте в загальновідомих або маловідомих висловлюваннях його попередників і, очевидно, вирішив змінити характер своєї книги: все запозичене видаляється зі збірки, а оригінальні думки зазнають значної переробки.

Існує п'ять прижиттєвих видань «Максимів» – 1665, 1666, 1671, 1675 та 1678 років. Крім того, вийшло голландське видання, надруковане без дозволу автора. Книга добре продавалася, з попередніх 300 афоризмів книжка розрослася до 500. Афоризми зажили популярності і  передавалися із уст в уста.

Цей допис підготували працівники бібліотеки-філії № 7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ.