Серце Івана Наливайка назавжди полонив полтавський край

Журналіст, публіцист, критик, краєзнавець Іван Микитович Наливайко народився 9 листопада 1923 року на Слобожанщині, але більше піввіку прожив на Полтавщині і наш край полонив його серце назавжди.

В 1947 році юнаком він приїхав на навчання до Полтавського технікуму землевпорядкування та меліорації, коли місто відбудовувалось і заліковувало рани воєнного лихоліття.

Іван Микитович зовсім мало працював за фахом меліоратором в Оржиці. Дописи до районних і обласних газет привели його на журналістську стежину. Районна, обласна преса 1950 – 1980 років – це його робота і доля. Він очолював районки, був власним кореспондентом «Зорі Полтавщини», а у 1965 році його призначили редактором головної газети області. Шестирічне редакторство в «Зорі Полтавщини» він згадує як найсвітліший період у своєму житті, а газета тоді стала особливо цікавою, в ній з’явилось чимало нових рубрик, добірок. З 1965 року Іван Наливайко – член Спілки журналістів України, а з 1992 року – член Полтавської спілки літераторів.

Може б і довше обіймав Іван Микитович посаду редактора обласної газети, але трапився прикрий випадок. Це пов’язано з ім’ям письменника Леоніда Бразова. До речі, Іван Наливайко в 2007 році став лауреатом обласної літературної премії імені Леоніда Бразова в номінації «Публіцистика» за книгу «Невгамовний біль навіки».

У матеріалі Леоніда Бразова, у штатному, лозунговому реченні, стверджувалось, що радянський народ самовіддано будує комунізм. При передруку з’явилось протилежне слово – «капіталізм». І цю крамолу виявили лише наступного ранку, коли тираж газети розійшовся.

За цю ворожу помилку Іван Микитович ще й м’яко поплатився – його перевели на посаду начальника облуправління із захисту державної таємниці у пресі. Це була нелегка робота, бо, за переконанням Івана Микитовича, радянська цензура була стократ жорстокішою й безглуздішою за царську, до державних таємниць входило майже все.

Іван Микитович не полишав пера і коли працював, і коли вийшов на заслужений відпочинок. Він докладно знайомиться з історією області, а коли видавалась вільна хвилина, працює в архівах. Він – автор сотень нарисів, краєзнавчих розвідок, біографічних замальовок про минувшину Полтави і Полтавщини, подвижників культури і мистецтва, своїх сучасників.

Він був автором статей до енциклопедичного довідника «Полтавщина» (1992) та збірника «Реабілітовані історією» (1992, 2007).

Природна допитливість, помножена на неабияку працездатність допомогли по крупинці зібрати цікаві факти про полтавський край. З-під його пера вийшли 5 книг.

В книгу «Через літа, через віки: історичні фрагменти про Полтаву і полтавців» ввійшли історико-публіцистичні нариси про куточки, вулиці, історичні пам’ятки нашого міста та про людей, які прославили наш край.

Книга «Невгамовний біль навіки» включає 22 нариси про репресованих і реабілітованих наших земляків. Вони створені на унікальних відомостях, що їх Іван Микитович збирав в архівах КДБ, записував з уст рідних постраждалих людей від репресій другої половини 30-х років 20 століття, коли «ворогом народу» в одну мить міг стати кожен.

Художньо-публіцистична книга «Перегортаючи сторінки життя» – це спогади про людей, які залишили в житті Наливайка помітний слід, стали частиною його життя. Це письменники, редактори та журналісти газет та інші видатні постаті краю.

До книги «Славні діла козацького роду» увійшли нариси, що висвітлюють події, що відбувалися на Полтавщині в добу козацтва. На сторінках цієї книги оживають десятки імен – Іван Сірко, Мартин Пушкар, Михайло Вишневецький, Петро Апостол, Леонтій Свічка та багато інших. Багато нарисів присвячені історії сотенних міст, козацьких хуторів і сіл, іноді вони охоплюють величезні часові відрізки: від заснування поселення до нашого часу.

Останню книгу «З глибин віків відлунюють малинові дзвони» Івану Микитовичу не судилось потримати в руках. Вона побачила світ вже після того, як її автор завершив свій земний шлях.

Іван Микитович Наливайко любив Україну і щиро вболівав за майбутнє незалежної держави. Про це писав у своїх книгах, адресованих сучасникам і нащадкам, які рекомендують читати працівники бібліотеки-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ.