Від віршів Наталки Дорогавцевої піднімається настрій і світлішає виднокіл

Не тільки прізвище Наталки Дорогавцевої, але і сама її доля пов’язана з дорогою. Вона працювала водієм, брала участь у мотокросах і близько 20 років працювала провідницею на Південній залізниці.

Народилася Наталка Дорогавцева у селі Затін на Полтавщині. Закінчила середню школу та Хорольський технікум механізації сільського господарства. Зараз на заслуженому відпочинку, пише вірші, вона – член Спілки літераторів Полтавщини та Миргородського районного літературного об’єднання «ДієСлово».

Вірші супроводжують Наталю все життя. Спочатку в дитинстві із задоволенням дівчинка слухала вірші, які їй читав тато замість казок. Потім вона почала римувати сама, але коли спробувала заявити про свою поезію, то їй не повірили, звинуватили у тому, що вона написала не сама.

Перші дві збірки поетеси – «У храмі совісті» та «Кам’яна баба» – вийшли у 2006 і 2009 роках у видавництві «Майдан», у Харкові. Третя поетична збірка «Чуєш?» побачила світ у 2021 році завдяки полтавському видавництву «Дивосвіт». Поезія Наталки Дорогавцевої розміщена в збірках «Вишнева повінь», «Книга, написана з любов’ю до рідного краю», в літературному альманасі «Миргородські обрії».

Наталка Дорогавцева стала героїнею документального фільму «Біла ворона», автор сценарію та режисер – Інна Дідик. Теленарис зайняв І місце на ХІІ Всеукраїнському фестивалі телерадіопрограм «Калинові острови» (м. Черкаси, 2007 р.). Так називають Наталію Дорогавцеву колеги-провідниці. Вона не йде на компроміси, все життя пливе проти течії, але, можливо, саме ці протиріччя і сформували її характер, допомогли і допомагають писати вірші.

«Поетичні рядки того варті, щоб їх щедро цитувати», – пише полтавський літератор Павло Стороженко у літературно-критичній статті до збірки «Чуєш?». Ще він відзначає: «Від таких віршів піднімається настрій, світлішає виднокіл і закрадається аполітична думка: «Не так усе й погано!»

Цінним є висновок критика: «Багато віршів Наталії Дорогавцевої за суттю своєю народні. Маю на увазі не архітектоніку. Поетка достатньо вправно віршує й не грішить так званою простотою, що в багатьох, навіть досвідчених поетів, інколи зводиться до примітивізму. У неї інтелігентні, гарно виписані образи. Я маю на увазі мотивації, світовідчуття, щиру душевну відкритість, що дозволяють поетці бачити вічні народні теми й сюжети.

Ми всі рідня – по тілу і по крові,

це створено, щоб вічно так було,

щоб трави розстилалися шовкові,

щоб із глибин забило джерело».

Працівники бібліотеки-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ створили цей допис, щоб не просто розповісти про долю та творчість людини самобутнього поетичного дару, а й привітати пані Наталю з ювілеєм. Бажаємо творчих натхнень і нових поетичних злетів, мудрих життєвих рішень та щасливого майбуття! Хай не міліє поетичне джерело!