Степан Руданський – гуманіст, лікар, поет

Іван Франко називав Степана Руданського третім за значенням поетом після Тараса Шевченка та Лесі Українки. Руданський був надзвичайно обдарованим поетом з тремтливою душею. Недаремно його велика пісня «Повій, вітре, на Вкраїну» є однією з вічних прикрас ліричного настрою, притаманного українському народу. А ще український народ співає пісні Руданського «Ти не моя», «Іще вчора і звечора», «Ой вийду я у садочок» як свої, народні.

Степан Руданський, як ніхто інший, втілював риси української національної вдачі: природжене почуття гумору та самоіронії, глибинну любов до рідної мови, природнє бажання всіляко допомогти іншому, як ближньому своєму. В одному із своїх глибокодумних епічних творів «Цар Соловей» поет підкреслює: справжнє призначення та покликання людини – добротворіння. А родинне прізвище неньки Степана Васильовича, Феодори Порфирівни, із поважного священицького родоводу було – Добротворська. Й саме вона подарувала Україні сина, що звеличив її як поет і лікар-добротворець.

Поет неабиякого обдарування, що належить до класиків української літератури, за коротке своє життя майже не відчув добра. Народився Степан Васильович Руданський 6 січня 1834 року в с. Хомутинцях, під Вінницею, в родині священика і мав продовжити батьківську справу.

В 1855 році в атестаті Руданського про закінчення Кам’янець-Подільської духовної семінарії «при способностях весьма хороших» виставлені дуже добрі оцінки з різних предметів. Також є висновок, що він затверджений студентом і призначений у духовну Санкт-Петербурзьку Академію.

Однак, юнак звертається з проханням до Святійшого Синоду звільнити його з духовного звання і вступає до Санкт-Петербурзької медико-хірургічної Академії. Відомо, що батько розгнівався на нього і лишив матеріальної підтримки.

Питливий розум, неабиякі здібності, видатні вчителі спонукали молодого Руданського глибоко замислюватись над соціальними і професійними проблемами. Він заглиблюється в медицину, пише вірші, поеми, балади, співомовки. Його перу належать переклади на українську мову «Іліади» Гомера, «Енеїди» Вергілія, «Снів» Гейне.

Медико-хірургічну академію Степан Руданський закінчує в 1861 році, хворим на туберкульоз легень, і просить призначення на південь, в Ялту, бо за станом свого здоров’я не міг працювати в інших кліматичних умовах. Одержавши призначення міського лікаря міста Ялти, він міг тільки мінімально забезпечити себе. 12 років Руданський працював міським лікарем, карантинним лікарем в порту, лікував безкоштовно бідних, але мав сутички з ялтинськими купцями і спекулянтами, які намагались вижити чесного і принципового лікаря з Ялти.

Працюючи лікарем, Степан Руданський займається і краєзнавчою, літературною, громадською роботою. В 1863 р. його обирають почесним мировим суддею Сімферопольсько-Ялтинської округи. Руданський організував у Ялті першу медичну бібліотеку, метеорологічний пункт, міський ринок, у різних місцях Криму – фельдшерські пункти.

Літературна творчість була втіхою і наснагою, але його знали тоді як популярного лікаря і мало кому було відоме ім’я поета Руданського. Після своїх вдалих літературних дебютів, він мріяв про видання збірок своїх творів і ретельно підготував для цього три рукописні книжки: «Співомовки козака Руданського: Книжка перша з 1851 року по 1857»; «Співомовки козака Вінка Руданського: Книжка друга, 1857, 1858, 1859» та «Співомовки Вінка Руданського, 1859–1860. Петрополь».

Та доля розпорядилася зовсім інакше. Передчасну смерть у неповних 40 років спричинила не лише недуга (сухоти ще зі студентських років), але й надмірні вимоги начальства у зв'язку зі спалахом епідемії холери в Ялті.

Поховали Руданського на Масандрівському цвинтарі в Ялті, вулиця, на якій він жив, названа на його честь і єдина українська школа в Ялті носить ім’я Степана Руданського.

Цей допис створено працівниками бібліотеки-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ до 190-річчя від дня народження талановитого українського поета, перекладача, лікаря, громадського діяча, патріота Степана Васильовича Руданського.