Письменник Володимир Ґжицький став жертвою тоталітарного режиму

15 жовтня виповнюється 130 років з дня народження українського письменника, публіциста, перекладача, мемуариста Володимира Зеноновича Ґжицького. До цієї дати працівники бібліотеки-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ підготували матеріал, щоб познайомити з життєвим та творчим шляхом письменника, який став жертвою сталінського терору і третину свого життя прожив з тавром контрреволюціонера.

Народився майбутній письменник в селі Острівець на Тернопільщині в сім’ї вчителя. Закінчив місцеву школу, а потім українську гімназію в Тернополі, де мову викладав поет Василь Пачовський. Він познайомив Володимира з творчістю Івана Франка та з самим Франком, який читав гімназистам «Мойсея».

Війна 1914 року перервала навчання. У 1918 році Ґжицького мобілізували до австрійської армії, згодом він служив поручником в Українській Галицькій Армії (УГА). Коли військо УГА було розбито, молодий галичанин вирушив на «велику Україну» до Харкова. Він навчався у Харківському інституті сільського господарства й лісництва. Працювати ж довелося в системі Наркомосу УСРР.

Ґжицький починав як поет і драматург. Він вступив до Спілки селянських письменників «Плуг», організації «Західна Україна». Видав драматичні твори для дітей «Вибух», «По зорі», пізніше поетичну збірку «Трембітні тони». І все ж найбільше талант В. Ґжицького розкрився як прозаїка. Перша повість «Муца» вийшла 1928 року. Невдовзі побачили світ знаменитий роман «Чорне озеро» (1929, нова ред. 1957), збірка оповідань «Цісарське право», роман «Захар Вовгура» (1932).

Роман «Чорне озеро» Ґжицький написав, побувавши у складі експедиції Олександра Довженка на Алтаї у віддаленому селі на березі Кара-Кол (Чорного озера). Він провів літо серед аборигенів гірського краю – ойротів і описав екзотичну незайманість природи, самобутнє життя, прадавню історію; довів, що нова влада сприяє руйнуванню життя ойротів, нові порядки калічать природу й характери людей на Алтаї. Твір приніс автору всесоюзне визнання, але він потрапив до числа неблагонадійних. Письменник не боявся виявляти особисту думку щодо всього, що відбувається в державі, він висвітлював тему колективізації. У романі «Чорне озеро» описав власні факти з біографії про походження з Тернопільщини, участь в Українській Галицькій Армії тощо. Цей твір став magnum opus письменника – роботою, де його талант розкрився найповніше.

7 грудня 1933 року був виписаний ордер на арешт Володимира Ґжицького. У постанові на арешт йому інкримінувалася приналежність до контрреволюційноï організаціï УВО (Украïнська військова організація) та участь у терористичній діяльності.

У 38 років його направили відбувати покарання у північних таборах. Володимир Зенонович став жертвою тоталітарного режиму. До рідної країни Володимир Ґжицький повернувся у 61 рік. Не було вже того здоров’я, часу попереду було малувато, але він ринувся творити. У «післятабірний» час Ґжицький написав автобіографічну трилогію: «У світ широкий» (1960), «Великі надії», «Ніч і день» (обидві 1963).

У романі «Ніч і день» письменник описав все, що відбувалося з ним у сталінських таборах. Головний герой твору загублений, він шукає захисту. Володимир розповів про цинічність і злочини, про жертв і про жагу до життя.

Потім Ґжицький написав історичні романи «Опришки» (1962), «Кармелюк» (1971), автобіографічну повість «Слово честі» (1968) та низку творів для дітей та про природу.

До кінця життя Володимир Ґжицький займався творчістю, а також був перекладачем закордонних письменників і серболужицьких народних пісень.