четвер, 27 жовтня 2016 р.

Різноманіття осінньої пори

 Осінь – це не тільки час збору врожаю, підсумків і ностальгії, але ще і пора, яка  завжди зачаровує серце людини незбагненністю кольорів і відтінків,  дивовижною неповторністю краси природи. Цю красу зображують художники, її оспівують поети і описують письменники.
 «Вбирає осінь землю в золоте»  –  таку назву носило свято, присвячене цій порі року,  яке пройшло 27 жовтня в читальному залі нашої бібліотеки.

     Зал був прикрашений композицією із квітів та яблук, осінніми пейзажами,  вишитими бісером та виставкою в’язаних гачком  шалей учасниці гуртка «Українські вечорниці» Олени Іванівни Цубер.            
 Свято розпочалось презентацією книжкової виставки «Осінній віршепад», на якій були представлені збірки поезій, а розділами виставки стали поетичні рядки із поезій Ліни Костенко, Володимира Тарасенка, Володимира Мирного, Марії Бойко.                                                    
 «З осінню повінчаний я долею, полечу в прощальному ключі» –  ці слова полтавського поета Володимира Тарасенка стали пророчими, бо він і  народився восени (23 жовтня 1948 року) і відійшов у засвіти (14 листопада 2012 року). Спогадами про свого друга поділився композитор, поет Володимир Раковський.  Результатом їх десятирічної творчої  співпраці  стали 2 дитячі і 2 дорослі пісенники. Пісню «Осінь» виконала учениця Володимира Раковського Марина Кандиба, а пісню «Осіння любов» сам композитор.                           

 Багато віршів осінньої тематики написав Арон Борисович Падинкер, який народився і виріс у Полтаві, писав вірші та пісні усе своє життя, однак ставився до своєї  творчості скептично, тому не збирав  і не систематизував їх.  Тільки в 2008 році вперше  у видавництві ТОВ «АСМІ» вийшла його перша і на жаль поки що остання збірка «Признание в любви».  Вона містить близько 300 віршів.

 Мова поезії  Арона Борисовича – співуча, образна, тому легко лягає на музику. Підзаголовок збірки «Ліричний шансон» і це не дарма, бо чимало віршів Арона Падінкера стали піснями, які звучать по радіо і телебаченню, деякі стали хітами. За життя поет співпрацював з такими полтавськими композиторами як Анатолієм Ляховським, Володимиром Шевчуком, Володимиром Раковським, Геннадієм Рагуліним. І навіть уже після його смерті композитори звертаються до його поезії.
 Почути голос поета, його розповідь про себе, поезію про осінь та виконання пісні «Рубашка» присутні змогли переглянувши фільм «Монолог любви. Арон Падинкер» відзнятий на полтавському обласному радіо в 2011 році. Цей фільм ми отримали від шанувальниці таланту Арона Борисовича, користувачки нашої бібліотеки Надії Петрівни Семенець, яка також підготувала колаж з віршів поета осінньої тематики.
«Монолог любви.  Арон Падинкер»
  Фільм всіх схвилював своєю щирістю. А розповідь Володимира Ульяновича  про цю світлу і добру людину стала доповненням до знайомства з його життям та  творчістю. І звісно звучала пісня про «глаза твои карие осени нежной».

     Осінь... То хуртовина різнобарвних айстр, жоржин і  хризантем, то золота заметіль опалого листя, то шовкове снування тонкої-тонкої павутини, то кучеряві пасма сивого туману.  Саме про це були пісні,  які виконала Віра Андріївна Мотчана.  

Учасниці гуртка «Українські вечорниці» вишивали оберіг єднання

 В травні місяці цього року полтавські майстрині Катерина Калініченко та Зоя Коваленко, як данину пам’яті великому Кобзареві створили рушник «Зоряний шлях Тараса» і передали його у Національний музей заповідник Тараса Шевченка у Канів під час заходів до 155-ої річниці перепоховання поета. 
 А вже на зворотному шляху із Канева Анатолій Банний, член Полтавського громадського шевченківського комітету, запропонував майстриням розпочати роботу над новим оберегом для всієї України, для її захисників, який би символізував і закликав до єднання України.
 Зоя Дмитрівна провела  підготовчу роботу і вже з середини серпня до вишивання оберегу-вишивки «Україна всіх єднає», розміром 4м  на 1,5 м почали долучати всіх бажаючих. Як завжди робота цих майстринь сповнена символізму, де жодна деталь не є зайвою і випадковою, усе продумано до дрібниць.  В східній частині буде розміщений портрет Івана Франка, цьогорічного ювіляра, а в західній частині – портрет Тараса Шевченка у військовій формі. Девізом оберегу стали слова  «За Україну, за її волю, за честь, за славу, за народ». На оберегові буде представлена і національна символіка, і народна символіка і символіка окремих міст. Оздоблений оберіг буде мереживом, виготовленим у техніці фріволіте.
     Сім’я Банних із Полтави та сім’я Теряників із Канева здійснила уже цілу подорож із оберегом, під час якої його вишивали воїни, волонтери. Маршрут цієї поїздки згодом буде нанесено на оберіг : Полтава – Канів – Миргород – Полтава – Карлівка – Дніпровська область – Запорізька область – Донецька область – Луганська область – Харківська область – Полтава.
 Катерина Калініченко та Олена Кульчій представляли оберіг в Одесі на форумі «Українська мова – мова єднання», де до вишивання долучались представники різних областей України.
 А 27 жовтня естафету вишивання оберегу підтримали  вишивальниці, учасники гуртка «Українські вечорниці» та працівники бібліотеки-філіалу №7.
    Вишивання розпочали під гуртове виконання пісні «Вишиванка». Мабуть це і задало настрій всій роботі, бо Катерина Андріївна і Зоя Дмитрівна, відзначили, що в «Творчій майстерні» панувала добра і душевна атмосфера і було зрозуміло, що до роботи взявся дружний  колектив.

    Олена Кульчій прочитала свій вірш, який присвятила цьому оберегу.
До вишивання із задоволенням приєднався  навіть полтавський поет Володимир Степанович Мирний.

Українські письменники - ювіляри Маркіян Шашкевич та Микола Вінграновський.

 В листопаді цього року виповнюється 205 років від дня народження українського письменника,  громадського  і культурного діяча Маркіяна Шашкевича, та 80 років від дня народження українського письменника, режисера, актора та  сценариста Миколи  Вінграновського.


     Маркіян Семенович Шашкевич  (6   листопада 1811   —   7 червня 1843) — видатний письменник   30 — 40-х    років ХІХ століття, літературна творчість та прогресивна діяльність якого стала важливим суспільним фактором, що визначив дальшу демократичну тенденцію культурного розвитку на західноукраїнських землях. 
 Мав коротке але плідне життя. За 32 прожиті роки Маркіян Шашкевич визначився на Західній Україні як перший народний поет, прозаїк, публіцист і перекладач, автор першої книжки українською мовою «Русалка Дністровая».
 Шашкевич має таке ж велике значення для Галичини, як Котляревський для другої половини України. Він перший почав писати народною українською мовою, і поклав початок національному відродженню в українській літературі в Галичині. Дбаючи про щастя рідного краю, Шашкевич боровся за збереження і розвиток української мови. Адже головна мета його життя — працювати для рідної словесності.
 Епохальну роль діяльності та творчості галицького будителя в житті співвітчизників визначив Іван Франко: «В Шашкевичевих словах тодішні русини віднаходили свою надію, свою силу, свою людську та народну гідність».


 Микола Степанович Вінграновський (7 листопада 1936 – 26 травня 2004)  – класик української літератури, видатний український поет, письменник – шістдесятник, кінорежисер, сценарист, кіноактор.
 Доля подарувала  Миколі Вінграновському можливість спробувати й розкрити свій талант у декількох галузях мистецтва. Він писав вірші – і за життя опублікував майже десяток поетичних збірок. Також він творив прозу – і з-під його пера вийшли книги оповідань та повістей і роман «Северин Наливайко». Літературна творчість його визнана як одна з окрас нашої літератури, один із яскравих її здобутків.
 Він знімав кіно – і в його творчому доробку є майже два десятки ігрових та документальних фільмів. Миколі Вінграновському навіть пощастило знятися у ролі Івана Орлюка в картині «Повість полум’яних літ» Олександра Довженка, у творчій майстерні котрого він навчався у Московському інституті кінематографії (ВДІК). Тому сміливо можна сказати, що Миколі Вінграновському пощастило виразити свій творчий геній у всеможливих іпостасях мистецтва. 
     Докладніше про життя та творчість письменників  ювілярів запрошуємо вас прочитати на сторінці нашого блогу «Літературна персона».

вівторок, 25 жовтня 2016 р.

Поповнили знання про рідну мову

 Канікули — чудова пора для відпочинку. Але учні 8-І класу гімназії №32 вирішили їх провести корисно і змістовно. Разом з учителем Касьян Віталієм Вікторовичем вони завітали до нашої бібліотеки на годину інформації «До мови серцем пригорнись».                                 
 Інформаційною частиною цього заходу була розповідь про значення рідної мови в житті кожної людини, про основні віхи історичного розвитку української мови та цікаві факти, що демонструють неповторність і красу нашої мови. Доповненням розповіді стала презентація книжкової виставки «О слово рідне! Мудре і прадавнє, ти виросло з могутньої землі!».
     Щоб впевнитись, що учні не просто люблять, а ще й знають рідну мову ми підготували для них цікаві завдання — потрібно було відповісти на запитання вікторини, відгадати загадки-жарти, продовжити прислів'я та приказки.
 Учні дружно давали відповіді на запитання і це красномовно доводить те, що учні добре знають рідну мову, за що й отримали невеличкі призи — всі без винятку.

четвер, 20 жовтня 2016 р.

Бережемо славу козаків

 Вечір «Навкруги лунає спів – ми нащадки славних козаків» було проведено в читальному залі нашої бібліотеки з метою уславлення козацтва — однієї із найславетніших сторінок в історії України. Козак в уявленні українця — це звитяжний воїн, що не розлучається з шаблею, захисник Вітчизни, оборонець прав, віри, звичаїв та гідності кожного, хто живе під небом України. Про життя і бойову підготовку, славні традиції козаків та устрій їх держави присутнім було представлено презентацію книжкової виставки «Козацтво – то сторінка історії країни, що наші діди написали шаблями» та показано документальний фільм про факти із життя запорізьких козаків.                           
 На всіх етапах історичного розвитку наша рідна земля потребувала захисників. Про захисників України  різних часів можна було ознайомитись з літератури, яка була запропоновано на перегляді «Шана захисникам найбільша нині за вірну, беззавітну службу України».
 Про сучасних захисників, славних нащадків козаків, про допомогу і підтримку, яка їм здійснюється була розповідь волонтера ГО «Полтавська громада разом» Віри Маслак, яка разом із волонтером Іваном Данилевським та екс-волонтером, нині військовослужбовцем Володимиром Супруном завітали на захід.
 Під звуки «Козацького маршу» (слова та музика Василя Симулика), який присвячений воїнам добровольчих батальйонів, волонтерам, воїнам Збройних Сил та Національної гвардії України всі присутні віддали шану захисникам і минулих часів і нинішнім, які мужньо боронять нашу українську землю.           
 Свідоцтвом того, що в нас росте достойна зміна козацького роду став виступ Єгора Карабута з віршем про любов до рідного козацького краю, до пісні та до української мови.
А виступ вокального ансамблю «Розсошанка» продемонстрував, що український народ свято береже пам’ять про козацьку славу, любить мелодійні і жартівливі пісні.
 Хочеться відзначити, що в учасниць колективу Пазечко Валентини Василівни, Денисенко Ніни Олексіївни, Мироненко Валентини Василівни сини є учасниками АТО і зараз служать Вітчизні, у  Бровченко Валентини Борисівни в армії служить донька, а в керівника колективу Земляної Ганни Миколаївни — внучка.
Майстерний виступ артистів нікого не залишив байдужим, а від волонтерів артисти отримали солодкі подарунки – торти,які надав приватний підприємець Григорій Сахно.                    

вівторок, 18 жовтня 2016 р.

Його пісні в душі народу

 Є на світі вірші, які зігрівають душу і серце. Вони чудово лягають на музику, легко запам’ятовуються, гарно співаються, а згодом стають народними. Така доля випала пісням на вірші відомого українського поета – пісняра Дмитра Омеляновича Луценка. «Його пісні в душі народу» – саме так був названий літературно – музичний вечір, який було проведено в читальному залі нашої бібліотеки. І дійсно зараз просто неможливо уявити собі скарбницю нашої сучасної української пісні без творів цієї людини, тому що вищим творчим покликанням нашого відомого поета – земляка стала українська пісня.
 Начальним акордом заходу стала пісня «Україна, любов моя», бо Луценко був її самовідданим сином і оспівував її і в образі матері – неньки і священної мадонни і пишної квітки планети Земля.                                        
 Життя Дмитра Луценка було далеко не легким. Голодомор, смерть батька і тяжка нужда штовхнули юнака в донбаські шахти. Далі – напівголодні студентські роки у Києві… З 1939 року зовсім молодий Луценко йде на військову службу. Далі фронт, контузія на німецькій землі, що зробила поета інвалідом другої групи. Спогадами про життя Дмитра Омеляновича в документальному фільмі «Як його не любити...» ділиться його дружина Тамара Іванівна, його друзі і знайомі, він особисто читає вірші.
     Син Полтавщини, душею Дмитро Луценко ніколи не полишав свого краю, бачив і розумів увесь мистецький потенціал рідної землі. Близькою його серцю була творчість земляків. Серед них одна з перших – Герой України, народна артистка України – Раїса Кириченко. Вона стала першою виконавицею його пісень «Ой ти, ніченько» та «Мамина вишня», першим лауреатом літературно – мистецької премії ім. Дмитра Луценка «Осіннє золото».
 «Вони дарували людям пісню» — це виставка, яка була презентована на заході, присвячена творчості Дмитра Луценка і Раїси Кириченко.
    Пісенний засів Дмитра Луценка став окрасою репертуару не лише відомих професійних майстрів, а й численної армії самодіяльних митців. Пісні на вірші Дмитра Луценка становлять чималу долю і в творчості знаного полтавського композитора Олексія Івановича Чухрая. Його пісні представлені в збірці «Криниця мого кохання» та «Про любов наспіватися не можна».
 Вокальний ансамбль «Оберіг»,  керівником якого є Олексій Іванович Чухрай, подарував присутнім виконання таким чудових пісень Дмитра Луценка як «Осіннє золото», «Ой ти, ніченько», «Дівочий сон», «Невгамовні солов'ї», пісню «Синьоокі солов'ї» на слова Михайла Шевченка, присвячену Дмитру Луценку, народні пісні.                                 

понеділок, 10 жовтня 2016 р.

Козацтво – славна сторінка нашої історії

 «Козацтво – то сторінка історії країни, що наші діди написали шаблями» - так ми назвали книжкову виставку в читальному залі, яку оформили напередодні Дня українського козацтва, яке в нашій державі відзначатиметься 14 жовтня, на свято Покрови Пречистої Богородиці.

     Козацтво – це та сторінка історії, яка інтегрує, об'єднує наше суспільство. Неможливо знайти у минулому України якесь інше явище, яке б так глибоко і різнопланово вплинуло на історичну долю всього українського народу. З початків козацтва і до сьогоднішнього дня, а, вочевидь, і на майбутнє, життя українців  було, є і, поза сумнівом, буде нерозривно пов'язане з козацтвом.
 Козацтво — це не лише суспільний стан з особливим способом життя, не лише самобутнє військове формування з тільки йому притаманним плетивом дипломатичних відносин з близькими і далекими сусідами. Козацтво було неповторною моделлю суспільного розвитку з оригінальним соціально-політичним устроєм, своєрідним побутом, традиціями, етичними і правовими нормами та інститутами, культурою, фольклором.
 В розділах книжкової виставки представлено книги, які різнопланово розповідають про козацьку епоху, яка надзвичайно багата подіями і героями, ці книги дають змогу не лише дізнатись про побут та звичаї козаків, а й вловити дух складних часів української історії. А ще ці книги дарують усім патріотам України можливість натхненно  та з вірою в славне майбутнє поглибити свої знання з історії козацького руху нашого краю.
                                                     
                                                             

пʼятниця, 7 жовтня 2016 р.

Вітаємо з Всесвітнім днем посмішки!


З любовю даруємо вам цю посмішку!

                    Посміхнись, бо життя прекрасне:
                    Теплий дощ і холодний вітер.
                    Посміхнися, бо сонце ясне
                    Огортає промінням квіти.

                   Посміхнись, бо у цьому втіха,
                   Ще не раз тобі сумно буде.
                   А як знов засумуєш стиха –
                   Посміхнися – і все забудеш.

вівторок, 4 жовтня 2016 р.

Книга й пісня - два крила

 А чи знаєте ви, що кожна людина має крила? Не поспішайте  заперечувати і відшукувати у себе на спині  крила. Вони невидимі – духовні.  Крилами, які тримають людину на землі, є чесність, щирість, поривання, вірність у коханні, довіра, працьовитість, щедрість, поетичність, надія, мрія, тобто усе найкраще, чим ми живемо. 
 Про це у своєму вірші написала українська поетеса Ліна Костенко  і саме цей вірш став прологом  вечора «Книга й пісня – два крила» , який пройшов 4 жовтня у  бібліотеці - філіалі №7.                           
 Споконвіку  духовними цінностями людини є книга і пісня, вони певною мірою можуть бути людині крилами, які стануть у нагоді до самоствердження, самопізнання, розвитку найкращих душевних якостей, подолання життєвих труднощів у сучасному житті.
 Бібліотека є скарбницею книг – мудрих порадників, серед великого їх різноманіття кожен може вибрати собі за уподобанням, а насолодитись повною мірою піснею всім присутнім дав смогу виступ добрих  друзів бібліотеки – хору «Полтавські піснярі». Вони дарували глядачам пісні на будь-які смаки –  ліричні і патріотичні, сумні і жартівливі, народні і пісні на музику художнього керівника колективу, композитора Дмитра Миколайовича Топтуна. У ході концертної програми артисти звеселяли глядачів веселими і дотепними  гуморесками.            
 Завершився вечір піснею «Єднаймося, любо родино!», слова якої є  своєрідною молитвою за Україну і яку  глядачі співали  стоячи разом з артистами.                      

неділя, 2 жовтня 2016 р.

Полтавські шляхи Василя Симоненка

 30 вересня, у Всеукраїнський день бібліотек, наш дружний колектив Полтавської міської централізованої бібліотечної системи відвідав Батьківщину видатного українського поета Василя Симоненка – село Біївці, яке розташоване на берегах тихоплинної річки Удай. «Найбільше люблю землю, людей, поезію і …село Біївці  на Полтавщині, де мама подарувала мені життя…», – сказав колись  поет.
 Спочатку ми відвідали хату,  в якій  народився Василь  Симоненко в селі Біївці. Зараз там створено музей. Особистих речей поета, на жаль, не збереглося.  Білі стіни, проста  долівка, ряднина, вишиті  рушники, піч, дерев’яний піл, столик – увесь інтер’єр  був відтворений  дбайливими руками односельців за спогадами  родичів і сусідів.  У Василевій світлиці  зустрічає гостей його портрет, втілений митцями  та портрет його матері.  Ми прослухали цікаву розповідь про дитинство поета.
 Наступна зупинка нашої екскурсії –  музей при Тарандинцівській середній  школі, у якій  з 6 класу навчався поет . Екскурсовод розповіла нам про родовід Василя Симоненка, його дитячі, шкільні роки, навчання на факультеті журналістики Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка та черкаський період життя і творчості, останні роки життя поета.
Екскурсія була надзвичайно цікавою та пізнавальною!  Пропонуємо переглянути фоторепортаж  з місця подій

субота, 1 жовтня 2016 р.

Ювіляри жовтня - українські письменники Іван Багряний та Іван Кочерга

 В жовтні цього року виповнюється 110 років від дня народження українського поета, прозаїка, публіциста Івана Багряного, та 135 років від дня народження українського драматурга Івана Кочерги.


 2 жовтня виповнюється 110 років від дня народження українського поета, прозаїка, публіциста Івана Багряного (1906 -1963).  Пос­тать Іва­на Баг­ря­но­го — од­на з на­йяс­кра­ві­ших і най­дра­ма­тич­ні­ших в ук­ра­їн­сько­му пись­мен­стві й гро­ма­дян­стві пер­шої по­ло­ви­ни й се­ре­ди­ни ХХ ст. Пе­рес­лі­ду­ва­ний і ка­ра­ний на бать­ків­щи­ні, в УРСР, він не для всіх ви­я­вив­ся ба­жа­ним і зруч­ним в еміг­ра­ції.
 За­мов­чу­ва­ний в Ук­ра­ї­ні всі по­во­єн­ні ро­ки, він тіль­ки ос­тан­нім ча­сом став ві­до­мий чи­та­чам на бать­ків­щи­ні. Те­пер опуб­лі­ко­ва­но йо­го ро­ма­ни, за йо­го тво­ра­ми став­лять­ся філь­ми, з’яв­ля­ють­ся дос­лід­жен­ня про ньо­го.  Постать Івана Багряного ось уже два десятиліття перебуває в центрі уваги читачів та дослідників української літератури. Попри запізніле на кілька десятиліть повернення на батьківщину, цей письменник посів гідне місце, на яке від початку заслуговував. Ак­том спра­вед­ли­вос­ті й виз­нан­ня (хоч за­піз­ні­ло­го) ста­ло при­суд­жен­ня йо­му пос­мер­тно, в бе­рез­ні 1992 ро­ку, най­ви­щої від­зна­ки на­шої кра­ї­ни — Дер­жав­ної пре­мії Ук­ра­ї­ни іме­ні Та­ра­са Шев­чен­ка. 


 6 жовтня виповнюється 135 років від дня народження українського драматурга Івана Кочерги (1881 - 1952) . Він був одним із найцікавіших українських драматургів XX ст. Кочерга залишив сценічну спадщину, багату на естетичну і філософську думку. Людинолюб-мрійник і драматург-мислитель, який завжди сповідував незалежність мистецьких принципів, він, попри несприятливість доби, творив драматичну класику, що витримала найтяжче випробування — часом. Спадщина Кочерги — жива частина сучасної української культури. Ніщо творче не зникає безслідно, і кращі п'єси драматурга, як цеглинки, покладені ним у стіни храму українського мистецтва, спроможні витримати значний тиск часу і обставин.