Подорожі Лесі Українки

25 лютого виповнюється 155 років з дня народження великої української поетеси, письменниці, перекладачки, культурної та суспільної діячки Лесі Українки.

Леся з дитинства мала проблеми зі здоров’ям, але це не заважало їй бути активною, багато працювати та мандрувати як Україною, так і за кордоном. Сама вона називала себе boule vagabonde — «мандрівним клубочком», і навіть жартувала, що могла б стати професійною дослідницею, адже мала «бродячу вдачу» і мріяла про навколосвітню подорож. Поїздки для Лесі були не лише пошуком порятунку й лікування, а й джерелом нових знайомств, вражень, поштовхом до самовдосконалення та творчого натхнення.

Цікаві факти із мандрівок письменниці стали темою літературно-біографічної подорожі «Між екзотикою та пошуками порятунку: Подорожі Лесі Українки», яку запропонували користувачам бібліотеки-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ в рамках мініпроєкту «Рядками долі».

Поїздки до родинних місць на Полтавщині, зокрема в Гадяч, нагадували поетесі Волинь, де вона народилася. Улюбленим місцем відпочинку Лесі, що зачаровувало мальовничими краєвидами, був хутір Зелений Гай. Описуючи Ользі Кобилянській красу і затишок цієї місцевості, Леся зазначала: «Побачите вже таку Україну, що «українішої» й нема».

Мандри Лесі розпочалися з лікування на курортах. Перша зустріч із морем відбулася у 1888 році, коли батько привіз її на цілющі лимани Одещини. Натхненна стихією, вона створила цикл поезій «Подорожі до моря», куди увійшли її перші морські враження. Збереглося фото 1891 року, на якому Леся Українка зафіксована з братом Михайлом на березі Чорного моря. 

Надихали її на творчість і кримські курорти: Ялта, Сімеїз, Євпаторія, Севастополь. Саме в Ялті Леся познайомилася з Сергієм Мержинським — почуття до нього згодом переросли у глибоке кохання.

Перша закордонна подорож відбулася у 1891 році: разом із матір’ю Леся поїхала до Відня на медичну консультацію. Письменницю захопили театри, музеї та велична архітектура; вона відзначала, що такої розкоші, можливо, немає більше ніде у світі. У 1894 році вона відвідала Софію, гостюючи у дядька Михайла Драгоманова, де знайомилася з болгарською культурою та порівнювала красу Болгарії з рідною Волинню.

Загалом її маршрути охоплювали понад 20 міст Європи, Азії та Африки, серед яких: Берлін, Варшава, Прага, Неаполь, Палермо, Санремо, Генуя, Ліворно, Цюрих, Тбілісі та Каїр.

Особливе місце в серці поетеси посіли Єгипет і Кавказ. Пізньої осені 1909 року вона вперше вирушила до Єгипту, де в сухому пустельному кліматі почувалася значно краще. Леся давно цікавилася історією та міфологією цієї країни, тому при першій нагоді відвідала піраміди та Сфінкса. Результатом став чудовий цикл «Весна в Єгипті», де вперше в українській літературі з’явилися описи таких явищ, як хамсін та афра. Вона першою з українських письменників поетично змалювала єгипетські пейзажі, особливо незвичними, навіть екзотичними є описи єгипетської пустелі.

З 1907 року Леся жила в Грузії за місцем служби свого чоловіка Климента Квітки. Вона бувала в Телаві, Тбілісі, Кутаїсі, Хоні, Батумі та Поті, насолоджуючись мінеральними водами та грузинською гостинністю. Поетеса любила блукати гірськими стежками та обстежувати руїни фортець. До речі, саме в Грузії збереглося найбільше будинків, пов’язаних із її життям.

До містечка Сурамі, відомого цілющим повітрям, Леся потрапила вже зовсім кволою. Всі розуміли, що дні її лічені. Але, як за рятівну соломинку, хапалися за Сурамі, бо траплялися ж випадки, коли повітря і вода цього краю повертали тяжкохворих мало не з того світу. Дива не сталося: 1 серпня життя поетеси згасло. Сурамі проводжав велику українку під жалібний подзвін храму Святої Марії, люди стояли обабіч шляху, віддаючи останню шану.

Кожна мандрівка Лесі Українки — це окрема історія, що закарбувалася в її творчості. Сьогодні в місцях, де вона бувала, встановлено пам’ятні знаки, а її ім’я залишається символом, що об’єднує історію і сучасність та Україну зі світом.