Торкнулися струн душі Лесі Українки

На годині поетичного настрою «Леся Українка: Торкнемося струн її душі» сьогодні слухали вірші і прозу, вшановували Лесю Українку. Бо саме в цей день, 110 років тому, вона закінчила земне життя.

Пам'ять про Лесю Українку не меркне, бо вона є окрасою і гордістю української нації, вона – геніальна поетеса і драматург, талановитий прозаїк і перекладач, літературознавець і фольклорист-етнограф, публіцист, педагог, видавець, журналіст, поліглот, громадський діяч.

За 42 роки Лесі Українці довелося багато пережити і дуже багато зробити, незважаючи на слабке здоров’я. Фільм «Стежками Лесі Українки» допоміг зануритися в атмосферу її життєвих і творчих переживань. Бо в ньому письменниця, журналіст Інна Снарська, автор та режисер цього фільму, використала багато епізодів з листів Лесі, спогадів рідних і друзів. До речі, в творчому доробку пані Інни – близько 300 телевізійних передач та документальних фільмів, які відзначені престижними телевізійними преміями. За цей фільм з циклу «Земляки» вона отримала Всеукраїнську літературно-мистецьку премію імені Олени Пчілки. Присутні мали можливість дізнатися про роботу над фільмом з вуст самого автора, бо пані Інна завітала до бібліотеки.

«На крилах пісень» – перша збірка поетичних творів Лесі Українки, що вийшла у Львові на початку 1893 року. В планах майстрині Зої Коваленко – вишити поезії з цієї збірки на полотні. Робота вже розпочата і вона запропонувала ознайомитися з уже вишитими поезіями.

До прози Лесі Українки долучилися, дякуючи Олені Кульчій, яка продекламувала уривок з нарису «Голосні струни».

Життя і творчість Лариси Петрівни Косач-Квітки були присвячені Україні. Її промовистий псевдонім Українка вказує на це. Самостійної країни України тоді не існувало, її територію називали Малоросією. А обираючи такий псевдонім, юна письменниця зробила свідомий вибір служити Україні й розвитку її культури. А ще в неї був один псевдонім, про який мало хто знає, – Незалежний Українець. То ж ми, нині відстоюючи нашу незалежність, беручи приклад з мужньої українки, маємо крізь сльози сміятись, серед лиха співати пісні, без надії таки сподіватись – і жити, проганяючи думи сумні.