Сумна звістка розтривожила думки і душу

        Згадую, що коли 5 років тому готувалась до ювілейного вечора з нагоди 80-ліття Володимира Степановича Мирного, у мене був цілий зошит, який я списала цитатами з його віршів, прози, щоденників по розділах «Україна», «Поезія і поет», «Мова», «Природа» і ще багато всього. Він і зараз є, треба буде його обов’язково віднайти, бо в цьому році буде вже 85-літній ювілей цієї талановитої людини. Але, на жаль, без нього.

Сьогодні приходила до бібліотеки його внучка Тетянка і принесла сумну звістку… Володимир Степанович помер…

Боляче, бо карантин ще з березня позбавив можливості спілкуватися з ним, запрошувати на заходи, які проходили в бібліотеці, видавати пресу і потім обговорювати щось нагальне, або і просто життєве. 

   Володимир Степанович любив поділитися своїми творчими здобутками і планами, розповісти про онуків і село, про переписку з колегами по перу і однодумцями. Щороку на свій день народження дарував нам цукерки до чаю і радів як дитина, що ми не забули його привітати.

Він був життєлюбом, тонко відчував природу. Не марнував свій талант, був невтомним трудівником, бо філігранно і виважено працював над кожним рядочком, над кожним словом. Почитайте його твори – немає жодного пустого слова, кожне вагоме і значиме.

З вірша Володимира Степановича, який розпочинає збірку «Життя по колу йде…»:

       ТОЖ ПОКИ СЯЄ СВІТ, ВБИРАЙ ЙОГО ЩЕДРОТИ.

       ХАЙ ТЯЖКО, - ТИ СПІВАЙ, МОВ ЛАСТІВКА НА ДРОТІ!

       БО Ж ТИМЧАСОВИЙ ТИ…І ТИ, ДУШЕ, МИНУЩА.

       У ВИРІЙ ПОЛЕТИШ, УСЕ ПОКИНЕШ СУЩЕ.

Полетіла у далекий вирій душа Володимира Степановича, а наші серця наповнились щемливим сумом. Але його талановиті твори ніколи не стануть тимчасовими.

В розділі «Думки, як птахи…» збірки «Стукати у брами…» Володимир Степанович писав: «Літній, квітчастий, мерехтливий метелику, я щасливий, що ось зараз бачу тебе, твої крильця у веселкових розводах. Коли тебе не стане через якихось два-три дні (яке ж коротке твоє життя!..), громохко-тихий, розпашілий, розбуялий світ і оком не змигне. Він просто збідніє на неповторну гаму твоїх кольорів…».

Володимир Степанович покинув нас у літній день, його життя було наповнене, багатогранне і творче, ми будемо пам’ятати його, перечитувати його твори, але наш світ збідніє на неповторну гаму його мудрих, зворушливих і щирих творів, які він би міг ще створити…

Світла пам'ять таланту і життєлюбу...