Письменника Юрія Андруховича надихають ЗСУ

13 березня святкує 65-річний ювілей український поет, прозаїк, перекладач, есеїст, кандидат філологічних наук Юрій Андрухович. Він народився в місті Станіславів, сучасний Івано-Франківськ, де і нині живе та працює.

Юрій Андрухович – лауреат літературної премії «Благовіст» (1993), премії Рея Лапіки (1996), Премії Гердера (2001), спеціальної премії в рамках нагородження Премією Миру ім. Еріха-Марії Ремарка (Оснабрюк, Німеччина) (2005), Лейпцизької книжкової премії за внесок до європейського взаєморозуміння (2006), літературної нагороди Центральної Європи «Aнгелус» (2006), премії імені Ханни Арендт (2014) та Премії Вілениці (2017), премії імені Гайнріха Гайне (2022).

У 1985 році за результатами публікації двох книг віршів Юрій Андрухович був прийнятий у Спілку письменників України, але у 1991 році за ідейним переконанням виходить з її складу разом з декількома колегами і стає ініціатором установи Асоціації українських письменників, а також її віце-президентом (1997–1999).

На початку 1990-х років разом з Юрієм Іздриком починає видавати перший в Україні постмодерністський журнал «Четвер». Був лідером відомої поетичної групи Бу-Ба-Бу («Бурлеск-Балаган-Буфонада»). В ієрархії Бу-Ба-Бу займає посаду Патріарха, звідки й походить прізвисько «Патріарх української поезії».

Творчий доробок письменника можна умовно поділити на два напрямки: поетичний і прозовий. Поетичний дебют Юрія Андруховича відбувся у першій половині 1980-х років і завершився виходом у світ збірки «Небо і площі» (1985). У 1989 році виходить друга поетична збірка письменника «Середмістя», потім «Екзотичні птахи і рослини» (1991, перевидання «Екзотичні птахи і рослини з додатком «Індія» – 1997, 2002). Після дев’ятирічної паузи в поетичній творчості у 2004 році побачила світ збірка поезій «Пісні для мертвого півня».

З прозових творів Андруховича найпершим був опублікований цикл армійських оповідань «Зліва, де серце» у 1989 році. Це майже фактографія служби автора у війську. В 1991 році побачило світ оповідання «Самійло з Немирова, прекрасний розбишака». Потім з-під пера письменника вийшли романи «Рекреація» (1992), «Московіада» (1993), «Перверзія» (1996), «Дванадцять обручів» (2003), «Таємниця» (2007), «Лексикон інтимних міст» (2011), «Коханці юстиції» (2017), «Радіо Ніч» (2020).

Письменник активно займається громадською діяльністю. Має яскраво виражену громадянську позицію. На питання, що його надихає, він відповів: «Ніколи б від себе не сподівався, але правди ніде сховати: мене надихають ЗСУ. Я сповнений глибочезної вдячності щодо кожного, хто воює, захищає, бореться. Чи принаймні має причетність до наших захисників». А читаючи військово-політичну аналітику незліченних нині експертів, серед яких трапляються справді цікаві, йому вдається заснути швидше й міцніше і нічне завивання сирени вже не здається аж таким апокаліптичним.