Поет Василь Голобородько ніколи не вважав себе східняком, бо є українцем

7 квітня виповнюється 80 років українському поету-шістдесятнику, автору багатьох поетичних збірок Василю Голобородьку.

Він народився в селі Адріанополі на Луганщині. У 1964 році вступив на українське відділення філологічного факультету Київського університету. За рік навчався у Донецькому педагогічному інституті, звідки був відрахований за поширення роботи Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація». У 1967 році спробував вступити до Літературного інституту в Москві, але попри вдалий творчий конкурс та рекомендацію Дмитра Павличка, далі до вступних іспитів Голобородька не пустили.

Він міг би бути «стукачем», але знайомство зі «святими, справжніми людьми» (так казав) – Іваном Дзюбою, Іваном Світличним, Василем Стусом, Євгеном Сверстюком стримало його працювати з КДБ, а натомість його твори не друкували 20 років. Не дали поету і повчитися. Вищу освіту Василь Голобородько здобував протягом 38 років: вступив у 1964, а отримав ступінь магістра – у 2002.

Дебютна збірка «Летюче віконце», підготована Василем Голобородьком у 1963 році, здобула підтримку тодішніх знаних поетів старшого покоління, однак її не допустили до друку. Цікаво, що її у 1970-му році все ж таки надрукували у США в видавництві «Смолоскип» і це стало приводом для переслідування поета. У 1983 році в Югославії було видано антологію світової поезії, яка мала назву «Від Рабіндраната Тагора до Василя Голобородька». До збірки увійшли твори відомих у світі поетів, серед яких був і українець, не визнаний у рідній країні.

Перша книжка Голобородька «Зелен день» в Україні вийшла аж у 1988 році. За неї поета відзначили літературною премією імені Василя Симоненка і офіційно прийняли до Спілки письменників України.

У 1990 році вийшла друком збірка «Ікар на метеликових крилах», у 1992 – збірка «Калина об Різдві». За ці дві збірки 1994 року поета було відзначено Національною премією України імені Тараса Шевченка. Хоча зі спогадів Олеся Гончара стає відомо, що він порушував питання про присудження премії Голобородькові ще у 1993 році, але Шевченківський комітет не підтримав.

У 1999 вийшла друком наступна поетична книжка під назвою «Слова у вишиваних сорочках», в 2010 році  видана збірка дитячих поезій «Віршів повна рукавичка».

У 2016 році за видатні творчі здобутки Голобородько був відзначений медаллю Олександра Довженка, яку заснувала Міжнародна літературно-мистецька академія України.

Світ поезій Василя Голобородька змушує нас звернутись до себе, до своєї історії, вимагає бути уважними до того, що відбувається навколо, що чекає нас завтра. Читаючи вірші поета, можна помітити небуденність його художнього слова.

Зараз його твори перекладені вже 15 мовами в різних країнах. «Мені здається, саме Голобородька можна перекладати іншими мовами і за цими віршами про нас можна зрозуміти про нас набагато більше, ніж, скажімо, з якихось підручників чи документальних, чи журналістських, чи політичних оглядів. Тому, фактично, це таке щастя, що в нас є Голобородько», – зауважив Сергій Жадан.

Василь Голобородько понад двадцять років працює над вивченням казок, а розпочав роботу над українським фольклором ще у 14 років. А останні роки він збирав всі висловлювання у фольклорі – назви, прикмети, прислів'я. А ще він впевнений, що більшість казок світових беруть початок саме з українського фольклору. В останні роки Василь Голобородько опублікував кілька розвідок на теми українського фольклору, зокрема «Міфопоетична трансформація українського обряду сватання в українських народних казках» (2002) та інші.

Василь Голобородько ніколи не підтримував спроби політиків поділити Україну на схід та захід. Ще у 2002 році він прогнозував, що коли в Росії стабілізується ситуація, вона спробує повернути вплив на колишні республіки СРСР, і головне – Україну.

2014 року Василь Голобородько змушений був залишити рідну Луганщину, залишити обласний центр. Тобто, письменник, якого забороняли в радянські часи, дочекався часу, коли його книжки друкують, дочекався незалежності України і після цього стається такий драматичний виверт долі.

Він нині проживає в Ірпені на Київщині в Будинку творчості письменників. Хоча, поет наголошує, що ніколи не вважав себе східняком, а є українцем.