Поетичною вітальнею «Вкладав душу в кожну фразу, не чорнилом, а серцем писав» користувачі бібліотеки-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ вшанували полтавського поета, прозаїка, гумориста, журналіста Івана Яковича Нечитайла, якому саме 18 червня мало б виповнитися 90 років. Але він не дожив до цього ювілею, його душа відлетіла у засвіти 22 січня 2024 року.
В день свого 70-ліття
Іван Якович писав:
У мене нині ювілей.
Та про роки свої мовчу.
А в ювілейний день оцей
Лиш запалю свою свічу.
А ми в його ювілейний
день не тільки запалювали свічу в пам'ять про нього, але і читали його вірші,
кожен рядок яких «немов рослина, виплекана, зрощена в душі»; він вкладав
«душу в кожну фразу», «серцем їх писав» і найкращим подарунком, який Іван Якович побачить з небес, хай буде те, що його вірші читають, бо він прагнув цього:
І якщо вони й душі
твоєї
Можуть, мій читачу,
доторкнутись, –
Радо розпрощаюся з
землею
Й щасно відійду в останню путь.
Згадуючи життєву дорогу
Івана Яковича, відзначили, що він народився в селі Огирівка Великобагачанського району Полтавської області в селянській родині. Тяжким було воєнне дитинство,
батько загинув, мати залишилась вдовою з трьома дітьми. Але він закінчив
успішно школу, відслужив у армії, встиг попрацювати у колгоспі, а закінчивши
факультет філології та журналістики Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка, працював в редакціях газет Великобагачанського, Миргородського,
Решетилівського та Шишацького районів.
У вірші «Майже сповідь»
Іван Якович писав: «Я не знаю: поет я чи ні? Кажуть, краща, у мене все ж
проза». А тому слушно відмітити, що майбутній письменник дуже рано почав писати
вірші, а початком літературної діяльності вважає 1952 рік. За надрукований у
районній газеті вірш «На сінозбиранні» хлопець отримав перший гонорар, купив
костюм і навіть мама тоді визнала його віршування не безглуздою роботою.
З тих пір твори Івана Нечитайла публікувалися у місцевих, республіканських газетах, журналах. Це були
гумористичні твори, оповідання, новели, повісті. А коли назбиралося чималенько,
то у республіканському видавництві, на той час у 50-річного письменника, виходить
перша книга прози «Важкі борозни», а згодом – «Крутосхили» (1990).
Потім поезія Івана Нечитайла зазвучала в збірках «Жайворонкове небо», «Поміж крутих берегів»,
«Осінні подихи весни», «Михайлівське надвечір'я», «Треба жити», «Сміх – не
гріх», «Арабески – душі сплески», «Відлуння серця», «Під небом древньої
Диканьки», «Труснула осінь золото з дерев».
Також побачили світ цікаві
віршовані повісті Івана Нечитайла про видатних людей полтавського краю –
художниць Марію Башкирцеву «Вічно молода Марія» (2002), Сашу Путрю «Небом
осяяна: поема-легенда» (2010), письменника Миколу Гоголя «Свіча безсмертя»
(2008), видатного вченого-аграрія Семена Антонця «Коваль не лиш своєї долі»
(2016), а також про перебування Тараса Шевченка на Полтавщині «Мар’янська осінь
Тараса» (2013).
Мова віршів Івана
Яковича щира, зрозуміла, бо «ллється із самого серця», він писав не для
розваги, а був впевнений, що «кожен твір має чимсь хвилювать, джерелом буть
добра і наснаги».
Тому читали поезії, які не тільки спонукають людину до роздумів над життям, але і відповідають плину життя.
Серед 20 книг Івана Яковича є збірка «Арабески – душі сплески» (2008), а зараз проходить Національний тижня читання художньої літератури від Українського інституту книги і його тема має назву «Арабески книжкових шляхів». Тому читання арабесок Івана Нечитайла стало своєрідним долучанням до цієї події, яка дає змогу читачів знайомитися з сучасною українською літературою. #тижденьЧитання2025
Всі збірки, представлені
на заході, свого часу були власноруч подаровані Іваном Яковичем, який був
частим гостем бібліотеки і навіки залишиться у добрих спогадах.
Цей захід був проведений у рамках міні-проєкту бібліотеки «Славу краю роблять люди».
Немає коментарів:
Дописати коментар