Молодь України: Діалог з успішними

З 2021 року святкування Дня молоді в Україні співпадає зі святкуванням Міжнародного дня молоді, що символізує прагнення української молоді бути частиною глобального світу, де цінності свободи, демократії та інновацій є основою.

Молодь завжди була не тільки невіддільною частиною суспільних змін і трансформацій, але і рушійною силою змін. У всі часи саме ідеалісти й патріоти, більшість із яких починали свій шлях у молодому віці, ставали першими, хто піднімав прапор боротьби за свободу, культуру, ідентичність. Завдяки їхній сміливості й завзяттю ми маємо сьогодні країну, мову та унікальну спадщину.

Обов’язок сучасної молоді не просто їх берегти, але і примножувати. Приємно бачити, що молодь активно включена в усі процеси: волонтерство, захист країни у лавах ЗСУ, роботу молодіжних центрів, громадські ініціативи й політику, культуру.

Працівники бібліотеки-філії № 7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ до Дня молоді вирішили розповісти про успіхи молоді в галузі літератури.

Яскравим прикладом успіху в галузі літератури є здобуття найвищої української творчої відзнаки – Національної премії України імені Тараса Шевченка в номінації «Література» у 2024 році та премії Women in Arts-2024 в галузі літератури молодою поеткою, письменницею і перекладачкою Яриною Чорногуз. Сьогодні Ярина – приклад багатьом сучасникам, адже вона обрала надскладну, нежіночу місію – зі зброєю в руках захищати Україну від російського агресора.

Ярина Чорногуз – донька українського поета, музиканта, журналіста і громадського діяча Ярослава Чорногуза, онука українського письменника Олега Чорногуза. До війни дівчина навчалася в Києво-Могилянській академії, вивчала філологію та літературознавство, була активною учасницею мовного марафону «Переходь на українську».

Ще з 2014 року Ярина хотіла приєднатися до лав ЗСУ як доброволець, але не могла, бо якраз у 2014 році стала мамою. А згодом вона розповідає в одному із інтерв’ю: «У 2019-му я закінчила університет, я бачила, що є досі потреба на фронті. От в «Госпітальєрах» я якраз це побачила у військових, у тих вмотивованих людях. Хоча вже багато хто і серед військового середовища, не кажучи про цивільне, не вважали це за війну, будьмо відверті. Вважали, що це якісь хлопчики сидять в окопах, щось невідоме роблять. Мене це дуже деморалізувало, і я вирішила, що піду, бо відчувала, що щось має статися, що ось цим забуттям скористаються. І спочатку я пішла в «Госпітальєри», щоб побачити, чи я ефективна на полі, чи це дійсно моя робота, чи я підходжу туди. І коли побачила, що мені це дуже подобається, я підписала контракт у морській піхоті. Одним зі стимулів було, що я втратила кохану людину, яка була бійцем якраз у цій забутій окопній війні під назвою «ООС».

На фронт пішла у 2019 році у складі українського волонтерського медичного батальйону «Госпітальєри», навесні 2021 року склала присягу на вірність Україні, отримала Берет морпіха та служить за контрактом у морській піхоті в лавах Збройних сил України.

Творчий доробок Ярини – це тільки 3 збірки: «Як вигинається воєнне коло» (2020), «Dasein: оборона присутності» (2023), «Нічийний шафран» (2025). Але її вірші вже перекладені англійською, французькою, польською, литовською, німецькою, данською, фінською та іншими мовами.

Першу збірку віршів «Як вигинається воєнне коло» авторка присвятила коханому Миколі Сорочуку («Красний»), який загинув 22 січня 2020 року на передовій від кулі снайпера. За неї вона здобула IV премію літературного конкурсу видавництва «Смолоскип» (2020).

Щодо появи на світ цієї збірки та обраної місії Ярини відомий письменник Олег Чорногуз (дідусь Ярини) у одному із інтерв’ю зазначав: «У нас родина військових. Мої старші брати закінчили свій земний шлях старшими офіцерами, Я наслідував їх, але передумав і пішов… у літератори. Син Ярослав наслідував мене… Яринка – нас обох. Вона – і військова, і поетеса. Окрім того, гарний і вдумливий публіцист. Так, як вона, я не напишу. Я безмежно щасливий. Ярина піднялася вище мене у своїй творчості. Принаймні ні сина, ні мене жодне видавництво не видає своїм коштом. Спасибі «Фоліо» за такий «фінансовий подвиг». Яринка вже з першої книжки – літературний лауреат. І це справедливо: діти, онуки мають йти далі…».

Поезії збірки «Dasein: оборона присутності» Ярина написала за півтора року ротації на фронті, значна частина якої припала на повномасштабну війну. Вони є своєрідними листами з фронту, листи з передової, листи про біль від утрати загиблих побратимів та посестер, листи про буття на війні тут і зараз, про усвідомлення та прийняття власного вибору піти воювати, листи про те, як виглядатиме світ після всього цього болю, що розриває зсередини.

На пропозицію виконавчої директорки українського ПЕН Тетяни Терен Ярина заповнила анкету на здобуття Шевченківської премії, вважала, що це ні до чого не приведе і навіть забула про подання. А дізнавшись, що стала лауреаткою, була вражена!

Досягнувши успіху, Ярина Чорногуз активно включається у допомогу іншим молодим поетам і письменникам – тим, хто має фронтовий досвід.

Вона радить знайомитись із творчістю Артура Дроня – українського поета, військовослужбовця. За книжку віршів «Гуртожиток №6» (2021) він отримав відзнаку літературної премії ім. Анатолія Криловця. А зараз у «Видавництві Старого Лева» вийшла його нова збірка поезії «Тут були ми». 

Ось як сказав молодий автор про свої вірші: «Велика частина з них – це тексти, написані від імені різних людей або про історії різних людей. Мені дуже важить це багатоголосся. Це вірші про нас у жахливі часи, про різноманіття нашого болючого досвіду, про дивну витривалість нашої любові».

Допомагає Ярина, щоб з’явилася спільна збірка її друзів Васека Духновського й Оленки Соколовської, його дружини, поетки, яка чекає його  з війни.

До речі, Василь Духновський за професією бібліотекар, він з перших днів війни не став очікувати на призов, вступив до військ ТРО, а незабаром – до лав Збройних Сил України. У нього круті філософські вірші, до того ж без сильних акцентів на військовій тематиці. Він не любить говорити про війну і тим паче хоче, щоб «у післявоєнному житті до мене ставилися саме так – як до цивільного, стомленого тривожним досвідом. Так, не травмованого, а саме стомленого. Без табуйованих питань, без патосу, без лицемірства. І тим паче без жалості, бо ж навряд я колись шкодуватиму, що свого часу взявся за цю дивну роботу. Зрештою, завдяки війні ми з коханою одружилися, і вже сам цей факт вартує всього пережитого».

Пишаємося досягненнями українським молодих літераторів та щиро вдячні за їх сміливий вибір стати на захист нашої країни. Бажаємо скорішої перемоги над ворогом та нових творчих успіхів!