Валер’ян Підмогильний: Читаємо. Відчуваємо. Переживаємо

Літературне портфоліо «Валер’ян Підмогильний: Читаємо. Відчуваємо. Переживаємо», яке провели для користувачів бібліотеки-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ, присвятили 125-річчю від дня народження відомого українського письменника і перекладача.

Валер’ян Підмогильний — це справжній «інтелектуальний вибух» українського Відродження. Його часто називають першим українським екзистенціалістом, адже він почав досліджувати межі людського буття раніше за Альбера Камю та Жана-Поля Сартра — задовго до того, як французький екзистенціалізм став світовим трендом. Якби не розстріл, Україна могла б мати власного Нобелівського лауреата в цьому жанрі.

Народився Валер’ян Петрович Підмогильний 2 лютого 1901 року в селі Чаплі поблизу Катеринослава (нині Дніпро). У підлітковому віці Підмогильний захоплювався пригодницькою літературою, і незабаром почав писати власні твори під псевдонімом «Лорд Лістер». Але вже в старших класах 1-го Катеринославського реального училища учень почав звертався до європейської літератури та філософії, чому сприяв один з викладачів училища Петро Єфремов.

Згодом майбутній письменник став студентом математичного факультету Катеринославського університету, але через визвольні змагання, матеріальну скруту, голод він залишив навчання і почав працювати викладачем, у видавництвах.

Навесні 1919 року в першому випуску збірника «Січ» були видрукувані оповідання Підмогильного «Гайдамака» та «Ваня», у другому — оповідання «Старець». Свою першу збірку «Твори. Том 1» він видав у 19 років. Поки його колеги лише шукали власний стиль, він уже був сформованим майстром із глибоким психологічним аналізом.

Підмогильний не був «типовим» радянським письменником: він тримався осторонь гучних лозунгів і богемних компаній. Його називали «університетом на дому»: він самотужки досконало вивчив французьку мову та перекладав твори французьких класиків. Його переклади й досі вважаються одними з найкращих.

Найвідоміший роман автора «Місто» став революційним. Замість оспівування «села як колиски нації», він показав жорстоке місто, яке або ламає, або гартує людину. Тогочасні критики звинуватили автора в «антирадянщині», адже головний герой Степан Радченко був не ідеальним будівником комунізму, а живою, егоїстичною людиною.

Разом із користувачами  читали уривки з «Міста» про підкорення столиці, щоб через текст відчути ритм мегаполісу та переживання людини, яка намагається реалізувати свої амбіції.

Аналіз життя письменника у 1930–1934 роках допоміг зрозуміти: як це — бути генієм, якому забороняють писати власне і змушують лише перекладати чуже?

Це були важкі часи для Валер’яна Петровича: нищівна критика, виключення з редколегії журналу «Життя й Революція». Після переїзду до Харкова він зміг надрукувати лише оповідання «З життя будинку» — про втрату людяності та злам особистості під тиском диктатури. У цьому творі вперше прозвучала відчайдушна та смілива думка про неприпустимість класових обмежень щодо тих, хто не належав до «пролетарського роду».

Унікальність Підмогильного гостро проявилася і в його останньому творі «Повість без назви», який він дописував уже тоді, коли почалися арешти друзів. 8 грудня 1934 року НКВС після обшуку квартири заарештував письменника.

Слідство було жорстоким: від нього вимагали визнання у приналежності до терористичної організації. Підмогильний був настільки внутрішньо незалежним, що навіть на допитах зберігав логіку. Коли йому закидали тероризм, він іронічно розбивав аргументи слідчих, що викликало у них ще більшу лють.

27 – 28 березня 1935 року Підмогильного засудили до 10 років позбавлення волі й відправили до Соловецького табору. Очевидці згадували, що навіть у жахливих умовах він продовжував працювати. Відомо про написання роману про колективізацію та голод, але рукописи були вилучені НКВД — так було назавжди втрачено найзріліший етап його творчості.

Єдиним зв’язком Підмогильного зі світом була дружина Катерина Червінська. Листи до неї з табору просякнуті неймовірною тугою за книгами та інтелектуальною працею, ніжністю до неї та турботою про маленького сина Романа. Читання цих листів продемонструвало незламність письменника навіть у пеклі таборів.

Остання звістка прийшла у 1937 році. Потім — довга мовчанка, яка насправді була пострілом у Сандармоху. Валер’яна Підмогильного розстріляли 3 листопада 1937 року — до 20-річчя Жовтневого перевороту. Разом із ним було страчено ще 151 представника української інтелігенції. Йому було всього 36 років.

Письменник був реабілітований у 1956 році. До 90-х років його творчість досліджували переважно діаспорні науковці, а вже у ХХІ столітті роман «Місто» знайшов сучасного читача. Сьогодні Підмогильний посідає центральне місце в літературному каноні: його тексти обговорюють не лише в академічних колах, а й в межах культурних проєктів, подкастів, стендапів і навіть гумористичних шоу.

Тепер ми знаємо: він — не жертва, він — переможець. Бо його слово звучить гучніше за постріли, а його інтелект — яскравіший за темряву Соловків.