Добрі справи юних волонтерів

 Майже з перших днів війни на Донбасі діти з гуртка «Веселі всезнайки» активно підключилися до волонтерської допомоги: малювали малюнки, збирали подарунки для бійців. Тож, коли в черговий раз волонтери ГО «Полтавська громада разом» звернулися до школярів з пропозицією намалювати малюнки бійцям АТО, наші юні волонтери з радістю відгукнулись на цю ініціативу. Не тільки чудові дитячі малюнки, але й смачні гостинці принесли діти, а ще зробили колективне фото з малюнками.  Так наші дітки вирішили виразити свою підтримку, щоб у воїнів було натхнення для перемоги, щоб подарунки викликали теплі та щирі емоції і морально допомогли у важку хвилину. Завідуюча бібліотекою Людмила Заливча напекла смачних пиріжків та печива для бійців.

                                                          

     Волонтери громадської організації «Полтавська громада разом»  доставили всі подарунки  бійцям  АТО. А через тиждень історія з малюнками набула свого розвитку. Військові передали через волонтерів дітям свої подяки та побажання, які написали на звороті фотокартки. Це був приємний сюрприз для наших юних художників,  які дуже чекали хоч якоїсь відповіді від військових. Адже тепер вони точно знають -  їх малюнки дійшли до адресата, відчувають, що зробили важливу та потрібну добру справу.                                                                       

 Приємна несподіванка очікувала і на робітників бібліотеки: волонтери ГО «Полтавська громада разом» привезли з АТО подяку завідуючій бібліотекою Заливчій Людмилі Олександрівні від командира 72 окремої механізованої бригади за надану допомогу, моральну підтримку, високе почуття патріотизму та вагомий внесок у справу перемоги. 

Дослідник людських душ - Стефан Цвейг

 28 листопада виповнюється 135 років від дня народження австрійського письменника, критика, автора численних белетризованних біографій Стефана Цвейга (1881-1942).

 Стефан Цвейг належав до того покоління європейських письменників, літературна популярність яких почалася разом з XX століттям. Цвейг займає значне місце у світовій літературі як талановитий письменник, і особливо як письменник, що стоїть біля витоків жанру романізованої біографії. Він є яскравим представником австрійської літератури поряд з Кафкою, Музілем, Додерером.

 Цвейг до кінця життя залишився гуманістом, антифашистом. Він проповідував філософію розумності, неприйняття війни, йому були дуже близькі космополітичні погляди, довгий час Цвейг вважав себе громадянином усього світу, тому з болем і розчаруванням дивився на бійню між своїми європейськими «братами». Віра в людину, в моральність і чистоту все його життя були його релігією. 

 Цвейг пережив багато чого в своєму житті, і, треба віддати йому належне, пережив з гідністю. Він залишився вірним собі до кінця, незважаючи на розчарування останніх років. Навіть у складні часи Цвейг продовжував свою письменницьку працю, написавши і видавши величезну кількість найцікавіших новел, романів і біографій. Він боровся, як міг, за свої переконання, та коли Цвейг зрозумів, що боротьба марна, він пішов, покінчивши життя самогубством. Але його твори продовжують служити його переконанням, його справі. У центрі його творів - людина. Пройняті психологізмом, роботи Цвейга вчать приймати людину такою, якою вона є, з її слабкостями і з її силою, вчать замислюватися, що рухає людиною, коли вона чинить так, а не інакше, вчать відчувати і проникати глибше в душі людей. 

 Докладніше про життя та творчість Cтефана Цвейга запрошуємо вас прочитати на сторінці нашого блогу «Літературна персона».

То був страшний навмисний голод

 В читальному залі нашої бібліотеки підготовлена книжкова виставка «Голодний тридцять третій пройшов над Україною мов смерч…» присвячена щорічному національному пам'ятному дню, що припадає на четверту суботу листопада – Дню пам'яті жертв голодомору. 

                                                                                      

     Пам'ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок вписано криваво-чорним кольором. Однією з таких сторінок був голодомор 1932-1933 р.р. Не було ні війни, ні посухи. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки безневинних людей зійшло у могилу – старих і молодих, дітей, і ще ненароджених – у лонах матерів. Невідома кількість жертв – від 3 до 12 мільйонів, але протягом всієї історії людства голодомор вважається найбільшою трагедією.

 Голодомор – страшна сторінка нашої історії. Це те, що хочеться забути. Але забувати про голодомор не можна! Ми пам’ятаємо! Ми схиляємо голови перед невинними жертвами страшного мору з голоду на нашій щедрій хлібодатній землі. Запалімо свічку скорботи і пам’яті!

Ювіляри листопада - український поет Микола Сингаївський та український письменник Дмитро Міщенко

     12 листопада виповнюється 80 років від дня народження українського поета, автора  пісні «Чорнобривці» Миколи Сингаївського (1936 — 2013). Миколу Федоровича за його ніжні ліричні поезії прийнято називати поліським соловейком.

 Перу Миколи Сингаївського належить понад сорок поетичних збірок, половина з яких написана для дітей. Творчий доробок поета був належно оцінений: за збірки «З березнем по землі» та «Архіпелаг» був удостоєний обласної літературної премії ім. О.Бойченка; за збірки «Вогневиця» і «Поступ» – звання лауреата республіканської премії ім. М.Островського. У 1990 р. він став лауреатом літературної премії ім. Лесі Українки за поетичні твори для дітей.

 Поезія Миколи Сингаївського – це суцільна пісня. Деякі поезії Миколи Сингаївського, покладені на музику, виконуються як народні пісні: «В краю дитинства», «Синові в дорогу», «Тополина земля», «Полісяночка», «Безсмертник», «Ромашки», «Колискова матері», «Зоряна», «Перша пісня життя», а «Чорнобривці», «Жменька рідної землі» стали одними з улюблених народом пісень.

 Та й ті вірші, яких не торкалися композитори, також співучі й музичні. В Миколи Сингаївського опоетизована природа, праця людей, рідний край, вся Україна. Поет належить до тих, хто уміє відчути в кожній речі, в кожній квітці, дереві, будинку, навіть у камені живе життя, уміє чути розмову, здавалося б, безсловесних створінь, вслухатися в музику трав, в пісню лісу, уміє бачити, як бігає сміх, як ходить по хатах ранок, як сонце підморгує маленькому хлопчику...

     18 листопада виповнюється 95 років від дня народження Дмитра Олексійовича Міщенка (1921 - 2016) — українського письменника, кандидата філологічних наук.

 Дмитро Міщенко з тих письменників, чия доля - то доля його народу в XX столітті. Усе, що в ньому відбувалося (якщо відкинути першу третину), пройшло перед його очима і відповідно втілено в художніх творах.

 За збірки «Полювання на жар-птицю» (1990) та «Особисто відповідальний» (1991) удостоєний Державної премії України ім. Т.Г.Шевченка (1993). Лауреат премії ім. О.Фадєєва, за роман «Вітри приносять грозу» відзначений медаллю А.Макаренка.

 Окремі твори Міщенка перекладено російською, болгарською, словацькою та англійською мовами.

 В останні роки життя письменник часто виступав у пресі з публіцистичними статтями, друкував оповідання, повісті на злободенні теми із життя людей незалежної України.

 Докладніше про життя та творчість письменників – ювілярів запрошуємо вас прочитати на сторінці нашого блогу «Літературна персона».

Літературне кафе з Володимиром Мирним

 Учасники гуртка «Українські вечорниці»  люблять займатися творчими справами, але їм до снаги також і поезія, і література і просто приємна зустріч з талановитими людьми. На черговому своєму засіданні вони вітали полтавського письменника, користувача бібліотеки  Володимира Степановича  Мирного з днем народження.

     Формою цією зустрічі вибрали літературне кафе, адже звучала поезія, говорили про літературу, а яке ж день народження без чашечки запашного чаю та святкового пирога. А назвою стали перефразовані сторчки із поезії 19 - літнього  іменинника «Він знайшов свою жадану дорогу». Володимир Степанович закінчив історичний факультет Львівського університету ім. І.Франка,  працював учителем, методистом, старшим науковим співробітником Полтавського краєзнавчого музею, але протягом всієї життєвої дороги незмінною і жаданою в його житті була і залишається літературна діяльність.

 На сьогоднішній день в його творчому доробку уже 19 книг. Частина із них була представлена на перегляді, назвою якого знову були вибрані поетичні рядки Володимира Степановича :
                        «Карбуватиму СЛОВО до сьомого поту,  – 
                         Щоб змінити цей світ хоч на йоту, на йоту».

 Запитання і відповіді, спогади і роздуми, захоплення і побажання, подарунки – все це стало суттю цієї зустрічі.
     Зоя Дмитрівна Коваленко,  вітаючи іменинника,  згадувала про перше знайомство з ним у 80-х роках, читала напам’ять найулюбленіші поезії і захоплювалась його поетичною майстерністю і життєвою мудрістю.

 Людмила Дмитрівна Калинюк розповіла, що поезією Володимира Мирного вона захоплювалась разом зі  студентською молоддю ще на початку 60-років, працюючи вчителем розповідала про нього як відомого полтавського поета своїм учням, а от зараз пишається тим, що має нагоду спілкуватися з ним і продовжує із задоволенням вкотре читати і перечитувати не тільки поезію, але  і його прозу.

 Дружно проспівали  імениннику пісеньку про коровай, дружина Надія Григорівна прийнялась ділити святкову випічку, а Володимир Степанович поділився своїми спогадами про дитинство і студентські роки, про своїх друзів,  наставників і побратимів по творчому перу, про свої уже видані збірки і плани стосовно майбутніх доробок.             

     Бібліотеці він зробив подарунки, які цінні тим, що це збірки, яких немає в  фонді бібліотеки – перша його збірка «Криниця» (1968), збірки «В дорозі до храму» (1995) і «Сто поезій про кохання» (2003).

 А потім знову вітання –  від полтавського журналіста, краєзнавця Валентина Івановича Посухова, поетеси Катерини Калініченко, майстрині Олени Іванівни Цубер. А Юлія Іванівна Карпова до теплих слів привітань додала ще й пісенні подарунки.