Серце, закохане в Буковину: до 190-річчя від дня народження Сидора Воробкевича

5 травня виповнюється 190 років від дня народження Сидора (Ісидора) Воробкевича (1836–1903). Український письменник і композитор, музично-культурний діяч і православний священник на Буковині, педагог і редактор часописів Буковини, художник – така багатогранна його діяльність.

Сидір Воробкевич народився у Чернівцях у родині вчителя богослов’я. Рання смерть батьків зробила його сиротою, тому дитинство минуло в містечку Кіцмань під опікою дідуся та бабусі. Саме там, у щирому українському середовищі, формувався світогляд майбутнього митця. Особливий вплив справила бабуся Параскева — освічена жінка, яка прищепила внукові любов до рідної мови, пісні та народних переказів про козацьку славу. З її уст Сидір чув силу-силенну казок, пісень, народних оповідань про козаків і турків. Дід поета знав безліч оповідей про козацтво, Україну, Умань, Залізняка, Ґонту.

Ще з юних літ Воробкевич захоплювався поезією та живописом. У його рукописах і щоденниках збереглося чимало ескізів, акварельних пейзажів, портретів і навіть карикатур. Після закінчення Чернівецької гімназії та духовної семінарії (1861) він служив священником у буковинських селах, де глибоко вивчав фольклор і побут свого народу.

Воробкевич був не лише літератором, а й фаховим музикантом. Навчаючись приватно у професора Віденської консерваторії Ф. Кренна, він здобув право викладати спів і керувати хором. Згодом став викладачем співу в семінарії, а з 1875 року — на богословському факультеті Чернівецького університету. Він писав хорові твори, сольні пісні, оперети та мелодії до власних віршів.

Літературний дебют митця відбувся 1863 року в збірнику «Галичанин» (цикл «Думки з Буковини»). Оскільки на той час у Чернівцях бракувало українських часописів, Воробкевич налагодив творчі контакти з галицькими діячами — Яковом Головацьким та Богданом Дідицьким. Це сприяло виходу його творів у провідних виданнях Львова та Галичини («Зоря», «Правда», «Слово»).

Поворотним і дуже важливим кроком у житті С. Воробкевича та його подальшій творчій і громадсько-культурній діяльності став 1867 рік. Він повернувся з гірських околиць до Чернівців. Тут письменник і композитор прожив до останніх днів земного життя.

Воробкевич був неймовірно плодовитим автором. Його спадщина — це близько тисячі творів: ліричні поезії, історичні поеми («Нечай»), драми («Петро Сагайдачний», «Кочубей і Мазепа»), оповідання та нариси. Поет одним із перших в українській літературі порушив тему життя робітництва (драма «Блудний син»).

Попри великий доробок, за життя автора не було видано жодної його окремої книжки. Лише 1901 року, за редакції Івана Франка, побачила світ збірка поезій «Над Прутом». У передмові до неї Великий Каменяр високо оцінив талант Воробкевича, назвавши його одним із «перших жайворонків нової весни нашого народного відродження».

На схилі віку, попри хвороби та нелегкі випробування, митець отримав потужну підтримку від Осипа Маковея. Саме завдяки наполегливій праці Маковея, який зібрав і впорядкував творчу спадщину Воробкевича, ім’я патріарха буковинської культури було врятовано від забуття, а його внесок у розвиток нашого мистецтва отримав належне визнання.