Марсель Пруст вважав, що без мук та страждань неможливо створити щось величне

10 липня виповнюється 155 років від дня народження Марселя Пруста (1871–1922) — видатного французького письменника, есеїста і критика, лауреата Гонкурівської премії за роман «У затінку дівчат-квіток».

У нього рано виявилося письменницьке покликання. До літератури Пруст ставився з великою серйозністю: вивчав естетику й мистецтво, писав критичні статті та есе, пробував свої сили у красному письменстві. Ще підлітком він публікував оповідання у рукописному журналі «Бузковий огляд», а в 1889 році закінчив ліцей зі ступенем бакалавра словесності.

Після цього Пруст відслужив в армії в Орлеані, а пізніше навчався на юридичному факультеті Сорбонни, здобувши дипломи з юриспруденції та літератури. У студентські роки він став завсідником паризьких салонів, де знайомився з відомими літераторами. Зокрема, Анатоль Франс допоміг йому опублікувати першу збірку вишуканих і глибоких оповідань та есе «Розради і дні» (1896).

У 1895 – 1899 роках Пруст працював над автобіографічним романом «Жан Сантей», який залишився незавершеним, але вже передвіщав головний шедевр його життя — масштабну епопею «У пошуках утраченого часу». Цю працю він розпочав у 1908 році й писав до останніх днів. Це один із найоригінальніших творів світової літератури, що складається із семи томів, містить понад 3200 героїв та півтора мільйона слів. Він охоплює період другої половини ХІХ століття, Першу світову війну, а також рефлексує над процесами, які сколихнули тогочасне французьке суспільство.

Щоб цілком зосередитися на роботі, у 1910 році Пруст вирішив усамітнитися. Відтоді він майже не виходив зі своїх знаменитих паризьких апартаментів. Стіни його спальні були оббиті корковим дубом для захисту від міського шуму, а щільні штори повністю закривали вікна від сонячного світла. Вдень письменник спав, а працював уночі, залишаючи квартиру вкрай рідко — лише для того, щоб зібрати точні деталі та свіжі враження для свого роману.

Писав Марсель Пруст виключно в ліжку, майже лежачи, при слабкому освітленні, через що у нього часто боліли очі. Коли не міг зосередитися, приймав кофеїн, а лягаючи спати — заспокійливе. Письменник щиро вважав, що без мук та страждань неможливо створити щось величне.

«У пошуках утраченого часу» — це не лише особиста історія самого автора, а й глибокий роздум про любов, пам’ять, плинність часу та світ природи. Роман відзначається неймовірною глибиною проникнення в красу природи і тонкістю її відтворення. «Дерева, ви мені більше нічого не скажете…», — це був чи не останній рядок, написаний рукою вмираючого митця. Твір має закільцьовану структуру: почавшись зі спогадів про дитинство, він завершується моментом, коли герой через спалахи випадкової пам'яті усвідомлює, що краса минулого завжди жива в ньому.

У вересні 1913 року вийшла друком перша частина епопеї — «На Сваннову сторону», яку Прусту довелося видавати власним коштом. Видавці з жахом відмовлялися від рукопису, не бажаючи мати справу з цим «незграбним, громіздким і безкінечним» твором. Їм здавалося, що він глузує з пересічного споживача белетристики в нову епоху авіації, радіо та американського гасла «час — гроші».

Проте видавничі невдачі аж ніяк не збентежили автора. Він продовжував створювати все нові й нові томи. Уже гриміла Перша світова війна, шаленіли газетні передовиці, стурбовано гудів Париж, а чутливий письменник віддавав дні й ночі ліриці та спогадам про давно минулі літа.

Лише у 1919 році літературні гурмани повноцінно оцінили творчі заслуги Пруста, і відтоді сонце його слави сходило швидко й безупинно. Про нього заговорили газети, журнали та провідні критики. Історики літератури поставили його ім’я в один ряд із Гюставом Флобером. У європейських університетах почали з'являтися перші монографії та дослідження його стилю. З далеких куточків Америки до Франції вирушали численні прихильники романіста з єдиною метою — відвідати місця, описані у творах Пруста.

Та недовго письменник був свідком свого тріумфу. У листопаді 1922 року він помер. Цікаво, що навіть у момент смерті Пруст проявив себе як безкомпромісний художник. Помираючи, він попросив принести йому рукопис із описом агонії одного з героїв — Бергота, і прямо там, на основі реалістичних спостережень за власним згасанням, упевненою рукою виправив текст, прагнучи досягти абсолютної художньої правди.

Марсель Пруст здійснив справжній переворот у світовій прозі, започаткувавши модерністський «роман потоку свідомості». Він довів, що єдиний справжній рай — це втрачений рай нашого минулого, який можна повернути завдяки силі мистецтва та творчої пам'яті. Працівники бібліотеки-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ нагадують, що спадщина Пруста залишається неперевершеним еталоном психологізму, закликаючи читача зупинитися у вирі сучасності й відшукати свій власний «утрачений час».