Історичні книги про боротьбу та пам’ять: від давнини до сьогодення

Сьогодні українське суспільство проходить крізь найтяжче випробування у своїй новітній історії. Повномасштабна агресія російської федерації та спроби знищити нашу державність є продовженням багатовікового протистояння. Військові дії, руйнування міст і сіл, загибель тисяч мирних громадян є трагічними сторінками сучасної української боротьби. Водночас протистояння триває і на інформаційно-ідеологічному фронті.

Кремлівська пропаганда, намагаючись виправдати анексію Криму, окуповані території Донбасу та південноукраїнських земель, роками формувала міф про імперське походження більшості населених пунктів Південної України.

Основним аргументом цієї пропаганди був і залишається міф про імперське походження більшості населених пунктів цих територій, в тому числі і Південної України. Українці мало знають мало про сторінки минулого Північного Причорномор’я, про вклад і українських козаків, і кримських татар в освоєння степових просторів. Для багатьох в українському суспільстві залишається таємницею, що задовго до катерин і потьомкіних у причорноморських степах розвивалися міста і йшла жвава торгівля.

Колективна монографія «Нариси з історії освоєння Південної України ХV – ХVІІІ ст.» запрошує читачів до глибокого осмислення непростих сторінок минулого задля впевненого поступу в майбутньому.

Праці Лариси Пріцак «Із досліджень про державу Богдана Хмельницького 1648–1657 рр.», «Основні міжнародні договори Богдана Хмельницького 1648–1657 рр.» присвячені аналізу державотворчої та зовнішньополітичної діяльності Богдана Хмельницького як Гетьмана Війська Запорозького. Авторка вперше в українській історіографії чітко розмежовує церемоніальний і юридичний аспекти Переяславського договору 1654 року, простежуючи суб'єктність тогочасної Української держави на міжнародній арені.

Історико-просвітницький проєкт Українського інституту національної пам'яті «Тріумф людини» розповідає про українців, які пройшли нацистські та радянські концтабори (ГУЛАГ), зберегли людську гідність, чинили опір тоталітарним режимам та своєю непокорою допомогли зруйнувати ці імперії.

Представлені тут історії свідчать: багато українців не хотіли миритися з роллю пасивних рабів нацизму. У таборах вони формували мережі взаємодопомоги та підпільні організації, наважувалися на втечі, бунти й повстання.

У радянських концтаборах режим винищував українську націю. Але комуністи не досягли цілі. Українські в’язні були серед тих найактивніших, хто зруйнували, здавалося б непереможну, імперію ГУЛАГу. Великою мірою завдяки тим українцям, які не зламались у нацистських і комуністичних концтаборах, ми зараз живемо у вільній незалежній державі. Видання розповідає про українців, які пройшли через нацистські концтабори та радянський ГУЛАГ. Висвітлено боротьбу бранців, які створювали підпільні мережі, організовували повстання та чинили опір тоталітаризму. Саме їхня непокора стала одним із чинників руйнування людиноненависницьких імперій XX століття, підготувавши ґрунт для створення сучасної незалежної України.

Науково-документальне видання «Наказано не знати: українські археологи в лещатах тоталітаризму» (упоряд. Український інститут національної пам’яті, Інститут археології НАН України, Інститут історії України НАН України) підготовлене за матеріалами однойменної виставки, висвітлює долі українських учених-археологів, які зазнали репресій, цензури та фізичного знищення з боку тоталітарного режиму. У книзі вміщено біографії 19 видатних дослідників (зокрема Сильвестра Магури, Теодосія Мовчанівського та інших), чиї відкриття формували українську національну ідентичність і підривали радянські історичні догми.

Румунсько-американський політолог Владімір Тисменяну в книзі «Диявол в історії. Комунізм, фашизм і те, чого вчить двадцяте століття» здійснює порівняльний аналіз комунізму (більшовизму) та нацизму, розглядаючи їх як два головні тоталітарні експерименти XX століття. Автор трактує «диявола в історії» як втілення терору, нігілізму та масового знищення людей заради утопічних ідеологій. Обидва режими функціонували як світські релігії з власними культами та догмами, заперечуючи права людини й демократію.

Праця Владіміра Тисменяну допомагає зрозуміти природу сучасних авторитарних та неоімперських режимів (зокрема, ідеологію сучасного рашизму в росії), показуючи, що без належного засудження злочинів минулого «диявол історії» завжди знаходить спосіб повернутися.

Книга Наталки Позняк-Хоменко «Без ротації» почалася писатися іще до повномасштабного вторгнення. Спочатку описані події, коли навесні 2014 року почалася, як всі думали, громадянська війна. І всі жителі Донбасу, слідом за кримчанами, раптом захотіли приєднатися до росії. Бо такими були наративи російської пропаганди, які активно поширювалися всіма можливими засобами. Ця книга руйнує російські міфи і вустами вихідців із Донбасу, які зі зброєю в руках стали на захист своєї землі, розкриває невідомі деталі окупації донбаської землі. Це говорять люди, які народилися в тих краях і їм болить їх доля, у них на окупованих територіях лишилися домівки, рідні могили, втрачені перспективи і частинка душі.

Для таких людей війна закінчиться тільки тоді, коли останній ворог залишить українську землю і буде відновлено кордон. А поки їхнє місце на передовій, без ротації, з короткими перепочинками, щоб набратися сил і йти далі.

Книга «Примарна ясність: міфи і стереотипи навколо Донбасу і війни» також присвячена проблемам Донбасу. У збірці проаналізовано та спростовано хибні уявлення про жителів Донбасу і початок війни в 2014 році. Висвітлено причини, з яких лишаються в окупації та тамтешні реалії, проблеми та питання компенсації для постраждалих із боку української держави.

Ця книга є продуктом спільної роботи фахівців громадських організацій – правозахисників, журналістів, адвокатів та документа торів порушень прав людини. Вони визнають, що порушувати ці теми непросто. Але їх осмислення необхідне, щоб уміти протистояти маніпуляціям та бути консолідованим суспільством, здатним сприймати різні позиції.

Книга «Коли не стукають у двері: 25 історій про російську окупацію» – це збірка особистих історій українців, які діляться досвідом перебування в російській окупацій на території Запоріжжя, Київщини, Луганщини, Харківщини, Херсонщини і Чернігівщини в період із 2014 по 2022 рік.

Ця книга корисна не тільки для українців, але й для людей поза межами нашої країни. Так, на думку частини європейських обивателів, російська окупація не мала б нести проблем для цивільного населення захоплених територій, оскільки армія РФ у теорії повинна воювати лише з українськими військовим. Проте практика російської окупації засвідчує протилежне, про що і йдеться в цій книзі.

Збірка репортажів «Жити попри все: розповіді жінок про війну, 2014 та 2022» – це 11 відвертих історій українок різних професій та з різних регіонів.

Жінки щиро описують пережите ув'язнення, катування, досвід життя в окупації, сексуальне насильство та втрату найближчих. Книга фокусується не лише на травмі, а й на внутрішній силі, ресурсах та стратегіях виживання, які допомогли цим жінкам вистояти.

Вираз «Жити попри все» — це потужне гасло української стійкості, яке сьогодні відгукується в серці кожного, хто проходить через випробування війни. Це не просто слова, а щоденний вибір мільйонів людей продовжувати рух, боротися, створювати та знаходити сенси навіть у найтемніші часи.

Він постає як сучасне переосмислення лейтмотиву «Contra spem spero» Лесі Українки — відмови від ролі жертви та маніфестації волі до життя.

Представлені видання допомагають формувати цілісну картину українського спротиву — від ранньомодерної історії до подій сьогодення. Зібраний в них матеріал доводить, що нинішня агресія росії є черговим етапом тривалого імперського зазіхання на українську ідентичність, суверенітет та історичну пам’ять. Осмислення минулого, викриття тоталітарних методів управління й фіксація злочинів окупантів у сучасних спогадах є необхідною умовою не лише для перемоги у війні, а й для розбудови стійкого, свідомого та суверенного суспільства.