Ма-ма… Миле дитяче лепетання. Слово, яке вперше вимовляє дитина. Символ життя, любові, святості і вічності. На її плечі й душу покладено найважчий та водночас найвеличніший обов’язок – дати плоть, життя Божій іскрі.
Образ матері присутній
у кожного письменника, художника, музиканта. Матір увіковічнюють в папері,
полотні, мрамурі, мелодії… Впродовж століть нові генерації творців підняли цей
найсильніший образ у височінь, у вічність, підкреслили його всеохопність.
Ліричний образ матері – це уособлення чогось найсвятішого, настільки тонкого і красивого, що здається словами це передати неможливо, це втілення узагальненого образу всіх матерів і кожної з них. Саме їм, ніжним, турботливим присвячують поети свої твори.
Тарас Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, у матері. Перед нею він схиляв голову, «мов перед образом святим»:
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком
малим.
Бувая, іноді дивлюся,
Дивуюсь дивом, і печаль
Охватить душу; стане
жаль
Мені її, і зажурюся,
І перед нею помолюся,
Мов перед образом
святим
Тієї матері святої,
Що в мир наш бога
принесла…
Василь Симоненко вимальовує
образ найпрекраснішої з жінок, ту, яка «завжди у серці»:
В хаті сонячній промінь
косо
На долівку ляга з
вікна…
Твої чорні шовкові коси
Припорошила вже сивина.
Легкі зморшки обличчя
вкрили –
Це життя трудового
плід.
Але в кожному русі –
сила,
В очах юності видно
слід.
Тема матері – одна з наскрізних у поезії Андрія Малишка. Усе найдорожче, найрідніше, найсвятіше у нього пов’язане з образом матері:
Рідна мати моя, ти
ночей не доспала
І водила мене у поля
край села,
І в дорогу далеку ти
мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на
щастя дала,
І в дорогу далеку ти мене
на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на
щастя, на долю дала.
Мати у вірші Дмитра Павличка – це символ любові, дому, благословення. Вона не просто дарує синові одяг, а передає йому часточку своєї душі:
Як я малим збирався
навесні
Піти у світ незнаними
шляхами,
Сорочку мати вишила
мені
Червоними і чорними
нитками.
Мене водило в безвісті
життя,
Та я вертався на свої
пороги,
Переплелись, як мамине
шиття,
Мої сумні і радісні
дороги.
Цикл «Сиве сонце моє» Борис Олійник присвятив пам'яті своєї матері. Смерть матері змушує сина замислитися над її долею, згадавши все їхнє життя:
Мамо, вечір догоря,
Вигляда тебе роса,
Тільки ж ти, немов
зоря,
Даленієш в небеса,
Даленієш, як за віями
сльоза.
Ти від лютої зими
Затуляла нас крильми,
Прихилялася
Теплим леготом.
Задивлялася білим
лебедем,
Дивом-казкою
За віконечком, –
Сива ластівко,
Сиве сонечко.
Кожен вірш про матір – це відданість, що звучить у серцях вдячністю і нагадування про найцінніше дароване в цьому світі – любов матері. Тому поет Вадим Крищенко закликає всіх віддати шану матері:
Мати іде.
Я прошу всіх присутніх
устати.
Тихо іде
У болючій своїй сивині.
Сонцем пашить.
Слово ніжності й
добрості «мати».
Світлом її
Усміхається поле весні.
Всі ми, усі
Невсипущої матері діти,
Хто б не були –
Генерал, космонавт чи
поет.
Серце її
Наближає найдальші
орбіти,
Що від землі
Простяглись до високих
планет.
Доля дітей
Борозниться за обрії
прямо,
Кришить метал…
Але в час, як приходить
біда,
Знов на вуста
Прилітає, мов ластівка:
«Мамо!»
Гоїть наш біль
Материнська цілюща вода.
Очі її –
Нас ведуть, наче
вогники віщі,
Через літа,
Котрі крутять дорогу не
раз.
Гірко лише –
Наші мами на світі не
вічні,
Часто вони
Дуже швидко відходять
од нас.
Руки її –
Щоб добро голубіло в
зеніті,
Губи її –
Щоб не гасли розрада і
сміх…
Всі ми, усі
Материнським теплом
обігріті…
Мати іде
Треба встать.
Це стосується всіх!
Немає коментарів:
Дописати коментар