16 травня 1895 року на Черкащині народився поет, прозаїк і перекладач, педагог, громадський і політичний діяч Тодось Осьмачка (Осьмачка Теодосій Степанович). Цьому талановитому український письменнику випало жити і творити в нелегкі часи сталінських репресій, війни та голоду, пройти табори для переселенців, тюрми та психлікарні, пізнати на власному досвіді нелегке життя в еміграції (адже двадцять із 67-ми років він прожив на чужині).
Перші вірші Осьмачки
народжувалися рано – ще в дитинстві, в атмосфері сільської природи, народних
повір'їв, переказів, легенд, казок – у тому світі реального й уявного, який
спонукає до фантазування, до мислення, до поезії. З цим казково-легендарним
світом дитинства він не розлучався все своє життя.
Перша збірка поезій «Круча»
з'явилася друком у 1922 році, засвідчивши, як писав Сергій Єфремов у «Історії
українського письменства», «може, одну з найнадійніших сил» серед тодішнього
літературного молодняку. Вона вражала глибиною образності, красою народної мови
та епічністю думок.
У 1925 році виходить
друга книжка поезій Осьмачки «Скитські вогні», яку можна було б назвати гімном
українському степові. Поет прагне образно простежити історичний шлях України –
пройти «по шляху віків» і таким чином усвідомити, куди ж летить новий вік і як
буде стелитися доля українського народу.
Третьою – і останньою в
радянській Україні – була збірка «Клекіт» (1929). Відчуття самотності, змученості
душі, розпачу посилюється («О, будь ти прокляте, життя моє!»), водночас поет
намагається взяти в підмогу молоде, щасливе безумство, безумство-хаос, що кличе
в'язнів із-за грат.
До четвертої збірки
поезій «Сучасникам» (1943) увійшли поезії довоєнної пори, а також досконала за
мистецькою формою «Дума про Зінька Самгородського», яку український поет,
літературознавець і перекладач Ігор Костецький поставив у ряд найістотніших
явищ світової літератури.
Навесні 1944 року Осьмачка остаточно емігрував – поїхав до Праги, потім до Відня, затим – до Баварії, яка
була на той час пристановищем для багатьох письменників та митців, змушених
залишити свою батьківщину. Саме там він пристав до Мистецького українського руху (МУР), який був Центром об’єднання українських письменників в еміграції.
У 1953 році виходить
п'ята збірка «Китиці часу» – вірші 1943 – 1948 років, реалії емігрантської
дійсності, елегійні, наявні спогляданням вимріяних ще в дитинстві Карпат,
ностальгічні, звернені до України.
Все частіше він звертається до прози – видає повість «Старший боярин» (1946), пише повість «План до двору» (1951), книжку «Ротонда душогубців» (1956), оповідання «Психічна розрядка», перекладає Вайлда і Шекспіра, виступає з есеїстичними роздумами про Шевченка й природу мистецької діяльності.
Письменник і
літературознавець Михайло Слабошпицький у своєму романі-біографії «Поет із
пекла (Тодось Осьмачка)», аналізуючи прозу письменника, зазначає: «...В
Осьмачки чи не кожен рядок – особистий. Майже за кожним стоїть або буквальний
епізод з його життєвої біографії, або та подія, яка вписувалася в історію
українського народу, також відображена з відліком його особистої до неї
причетності… Дуже часто він починає малювати широку епічну картину реальності, але
майже неодмінно увага його сконцентрується на похмурому ландшафті власної душі,
на який лягають зловісні відблиски апокаліптичних заграв».
Тодось Осьмачка не
зупинявся в своїх мандрах по світу, переслідуваний хворобою – страхом розправи
над ним агентів КДБ. Переїхавши з Німеччини до США, він часто виступає перед
українськими громадами, багато їздить, нерідко й потрапляє у важкі психологічні
«провалля», коли страх і підозри вимушують його зриватися вночі й полишати
домівки друзів, де він мав теплий притулок. Багато кого незалежність мислення й
гарячковість реагування Осьмачки дратували й не давали змоги зрозуміти його
внутрішній стан.
На одній з вулиць Мюнхена він
упав під ударом нервового паралічу 6 липня 1961 року. Поета перевозять літаком до
США, кладуть на лікування в психіатричну лікарню поблизу Нью-Йорка. Та вийти з
госпіталю хворому поетові, який там і творив, вимріюючи збірку поезій і
афоризмів «Людина між свідомістю і природою», не судилося. 7 вересня 1962 року
Тодось Осьмачка помер на 67-му році життя.
Поетичні та прозові
твори, створені Тодосем Осьмачкою, увійшли в скарбницю української літератури,
а їх автору здобули славу видатного майстра західноєвропейської та заокеанської
української діаспори і всієї України.
Тодось Осьмачка, котрий проніс через усе своє страдницьке життя незмінну любов до журливої України, повертається до нас у чудових творах, добрих спогадах, музейних експонатах. У Куцівці Смілянського району, де він народився, щорічно вшановують його пам’ять. У 2013 році заснована літературна премія імені Тодося Осьмачки, яка присуджується за високохудожні твори, в яких зображено український національний характер, осмислено історичну долю України та її народу, втілено ідею національно-державної незалежності.
Запрошуємо до бібліотеки-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ, щоб ознайомитися з життєвим шляхом та творчим здобутком Тодося Осьмачки.
Немає коментарів:
Дописати коментар