Альфонс Доде був одним з найбільш читаних французьких авторів у Європі ХІХ століття

13 травня виповнюється 185 років від дня народження Альфонса Доде (1840-1897) – видатного французького письменника, драматурга і поета, відомого своїми теплими, іронічними та глибоко людяними творами, що відображають життя Провансу та Парижа другої половини XIX століття.

Альфонс Доде народився в місті Нім у родині власника шовкової фабрики. Після банкрутства батька у 1848 році сім’я переїхала до Ліона.

Доде у 17 років, працюючи вчителем, почав писати вірші. Мрії про літературну славу не покидали його і невдовзі, переїхавши до Парижа, він почав кар’єру журналіста та письменника. У листопаді 1859 року Доде став співробітником газети «Фігаро», а через рік став секретарем герцога де Морні, що дало йому змогу зануритися в літературне середовище та розпочати активну творчу діяльність. Поява збірки «Закохані» (1868) відкрила Доде шлях у літературу, а з виходом збірки оповідань «Листи з вітряка» (1869) до нього прийшла літературна слава. Тут окреслилося коло тем і улюблених персонажів письменника. Це жителі Провансу: селяни, ремісники, пастухи, сторожі маяка. Ставлення до них автора – співчутливо-іронічне, у традиціях народного фольклору.

У 1867 році відбулися зміни і в особистому житті письменника. Він одружився з Жулі Аллар, вона була його постійною опорою, а також самостійною літературною фігурою. У них було 3 дітей. Їхній син Леон став мемуаристом, зберіг багато спогадів про батька і став жити виключно літературною працею.

У 1868 році вийшов друком перший роман Доде «Малюк». За жанром роман є ліричним щоденником дитини, яка дорослішаючи відкриває для себе навколишню дійсність з її суперечностями, несправедливістю, контрастом багатства та бідності. Роман має автобіографічну основу.

У романі Доде «Незвичайні пригоди Тартарена Тарасконського» (1872) письменник знову звернувся до теми Провансу. Образ головного героя Барбарена, котрий в остаточному тексті став Тартареном, пов'язаний з прованськими анекдотами про боягузів і хвальків, котрі вдають із себе сміливців і удатних мисливців.

За стихією веселощів і гумору, яка пронизує книгу, можна побачити і деякі риси епохи. Багато епізодів і висловів з роману увійшли в європейське культурне побутування. Експлуатуючи успіх, Доде створив ще 2 частини трилогії: «Тартарен в Альпах. Нові походеньки тарасконського героя» (1885) і «Порт Тараскон. Останні пригоди знаменитого Тартарена» (1890).

У чималому спадку Доде наявні і драматичні твори, основними з них є: «Арлезіанка», «Останній ідол», «Сафо».

Альфонс Доде був одним з найбільш читаних французьких авторів у Європі ХІХ століття. Його оповідання перекладалися на десятки мов ще за життя. Доде вважав, що література має не лише викривати правду, а й надихати, тому він об’єднував реалістичну спостережливість із романтичними мотивами. Його твори сповнені щирої любові до простих людей, співчуття до знедолених, боротьби за справедливість.

Українські письменники (Іван Франко, Панас Мирний, Борис Грінченко) запозичували гуманістичні ідеї Доде, особливо в зображенні соціально незахищених верств. Як і українські автори, Доде опоетизував село, народну мудрість, красу рідного краю – у нього це Прованс, в українців – Полісся, Поділля, Слобожанщина. Це створювало культурний міст між французьким та українським селянським світом.

Твори Доде перекладалися українською мовою ще у XIX столітті, зокрема завдяки зусиллям Івана Франка. Його «Листи з млина», «Тартарен», «Малюк» стали частиною українського читацького обігу, сприяючи розвитку реалізму в українській прозі. Через переклади та ідейну спорідненість його слово дійшло й до українського серця.

Працівники бібліотеки-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ запрошують завітати до бібліотеки, щоб познайомитися з творами французького письменника Альфонса Доде, які ввійшли до скарбниці світової літератури.