29 листопада 1899 року в малоземельній, бідній селянській родині у селі Щербанівка Київського повіту Київської губернії (тепер – Обухівський район Київської області) народився Григорій Косинка (справжнє прізвище – Стрілець) –український поет, прозаїк-новеліст, перекладач.
Григорій, допомагаючи
батькам прогодувати багатодітну сім’ю, змалечку влітку пас панську худобу,
восени полов буряки, а взимку – ходив у сусіднє село до земської школи. Читати
Гриць навчився у чотири роки. Першою українською книжкою, яка після прочитання
вразила хлопчика, стала «Конотопська відьма» Григорія Квітки-Основ'яненка.
Коли хлопцю виповнилося
14 років, він подався на заробітки до Києва, щоб підтримати овдовілу матір та
малих братів і сестер. У місті юнак брався за всяку роботу: чистив чоботи,
працював двірником, кур’єром, канцеляристом, водночас, прагнучи здобути освіту,
відвідував вечірні гімназійні курси, які успішно здав екстерном.
Перший його художній твір
– невеликий автобіографічний етюд «На буряки», був опублікований у газеті «Боротьба» 4 травня
1919 року. Задум цього твору виник під час навчання майбутнього митця на
гімназійних курсах, а на вибір псевдоніма вплинула його любов до квітів,
зокрема, червоних косинців. Друзі переконували, що його власне прізвище краще:
«У тебе таке хороше прізвище – Стрілець, воно й пасує тобі, і раптом такий не
цікавий псевдонім. Не всі ж знають, що взяв ти його від квітки, думають, що це
– хусточка». Проте Григорій Михайлович не змінив свого рішення: «Квітка ця
маловідома, але вона така ніжна й красива, скромна і разом з тим велична. Квіти
приносять радість і збуджують у душі людській тільки хороше. Псевдонім
залишається, ось і все...».
У 1920 році Григорій Косинка увійшов у творчу групу «Гроно», яка видавала однойменний альманах. У ньому були вперше опубліковані його новели «Під брамою собору», «Мент», «За земельку». У 1921 році – вступив до Київського інституту народної освіти (КІНО), але через два роки матеріальні нестатки змусили його покинути навчання й шукати заробіток. Проте він продовжував писати нові твори, з читанням яких часто виступав на літературних вечорах та зібраннях Всеукраїнської академії наук (ВУАН).
Про артистизм читання Григорія Михайловича говорили: «Послухаєш Косинку – як у театрі побуваєш». Завдяки цьому Косинка-письменник швидко набув популярності, особливо серед молоді. З 1923 по 1924 рік він став членом літературного об’єднання АСПИС, а згодом примкнув до угруповання «Ланка». Після того перестав тяжіти до будь-яких літературних груп, вважаючи, що «кожен митець має свої, властиві його духові форми творчості». А в автобіографії за 1925 рік він написав: «Мрію написати колись бодай одну повість та десятків зо два оповідань, написати їх так, щоб авторові не соромно було говорити в імені української літератури, не соромно було носити почесне ім’я письменника: цього імені, на мою думку, я ще не заслужив, як і не заслужили його деякі безпардонно прославлені сучасні письменники».
У 1923 році в журналі
«Нова Україна» (Берлін-Прага) було надруковано оповідання Григорія Косинки
«Анархісти» та цикл нарисів «Повстанці» про складну ситуацію в українському
селі після революції 1917 р. Відомо, що цій публікації сприяв Володимир Винниченко, який на той час перебував за кордоном. У тогочасних мистецьких
колах ця подія набула гучного розголосу – автора звинуватили у зв'язках із
ворожою до радянської влади еміграцією.
На початку 1924 року Косинка познайомився з Тамарою Мороз і восени побрався з нею. Вона стала йому вірною дружиною, а після загибелі митця присвятила все своє життя боротьбі за відновлення його чесного імені й дбайливо впорядковувала посмертні видання його творів.
Восени 1929 року у публічному виступі вождь українських більшовиків
Станіслав Косіор назвав Косинку буржуазним націоналістом за тематику більшості
його новел. Цензура колить письменника з усіх боків, його твори затримуються і не друкуються.
У Харкові життя
інтелігенції в ті часи вважалося безпечнішим, ніж у Києві, і у 1932 році
Косинка разом із дружиною переїхав до її батьків у Харків. Письменницьку працю
він поєднував з роботою диктора Українського радіомовлення, оскільки мав приємний
тембр голосу і виняткову дикцію.
Суботньої ночі 5
листопада 1934 року письменника заарештували і ув’язнили до Лук’янівської в'язниці, звинувативши в належності до української терористичної організації.
Конфіскували всі його особисті речі, рукописи і нотатки. 15 грудня 1934 року
Григорію Косинці зачитали вирок, у якому значилось, що він засуджений до
найвищої міри покарання – розстрілу. Вирок виконали 17 грудня 1934 року.
Григорій Косинка був реабілітований в 1957 році.
Немає коментарів:
Дописати коментар