«Він мав талант людяності, і вроджений, і вистражданий...»: Григорій Тютюнник

23 квітня 1920 року в селі Шилівка Зіньківського району на Полтавщині народився український письменник Григорій Михайлович Тютюнник.

Він пройшов непростий життєвий шлях. Закінчивши Зіньківську середню школу в 1938 році, вступає до Харківського університету на філологічний факультет. Під час навчання стає членом літературної студії, що була літературним об’єднанням при Спілці радянських письменників України.

Не стояв осторонь і коли розпочалась Друга світова війна, тому 28 червня 1941 року пішов добровольцем на фронт у складі студентського батальйону. Через важкі поранення Григорій Тютюнник був комісований та у квітні 1945 року повернувся додому.

Закінчив Харківський університет у 1946 році і пішов працювати за фахом учителем української мови і літератури у Львівському технікумі культосвіти. Потім свою педагогічну діяльність продовжив у школі м. Кам’янка-Бузька.

За життя письменника не настигла слава. Він її зовсім не прагнув. Хотів, щоб читали, щоб розуміли. А тому писав просто і жив просто, як ті селяни, що стали героями його роману «Вир» (1960 - 1962), що став вершиною творчості Григорія Михайловича. Саме за цей роман він отримав найвищу в Україні творчу відзнаку за вагомий внесок у розвиток культури та мистецтва і став Лауреатом Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (нині Національна премія України імені Тараса Шевченка) в 1963 році посмертно. За мотивами роману в 1983 році режисер Станіслав Клименко зняв художній фільм «Вир».

 Якби Григорій Тютюнник не став письменником, він обов’язково відбувся б як мовознавець, бо з приводу лише одного слова Григорій Михайлович міг провести цілу наукову лекцію, дуже любив мову полтавського краю і рідну природу. «Він мав талант людяності, і вроджений, і вистражданий. Справжній талант не дається без болю і муки, як і саме життя. А ще життя не дається без любові… Мало – бачити, мало – розуміти. Треба любить… Бо любов, то найвищий дар, який коли небудь може отримати людина…», -  писав про Григорія Тютюнника його молодший брат, відомий письменник Григір Тютюнник.

Григорій та Григір Тютюнники

Друга світова війна залишилася у тілі Григорія Тютюнника на все життя – уламком сталі, що носив під самісіньким серцем. Письменника було поранено в легеню, інколи осколок давав знати про себе, спричиняючи неймовірний біль. Лікарі  порадили дружині письменника звернутися до Амосова. Микола Михайлович зробив йому операцію, котра тривала чотири з половиною години. Вийшовши з операції, знаменитий хірург просто втратив свідомість.

На початку літа 1961 року Григорій Тютюнник написав матері: «Як приїду, то буду відпочивати до самої зими і не візьму з собою ні машинки, ні пера…». Однак приїхати до матері того літа йому так і не судилося, їй самій довелося їхати до Львова, аби провести в останню путь свого сина – 29 серпня 1961 року  серце письменника зупинилося. Поховали його на Личаківському цвинтарі у Львові.

Повість «Хмарка сонце не заслонить», роман «Буг шумить» та збірка поезій воєнного часу «Журавлині ключі» вийшли друком через два роки після смерті письменника.

Пропонуємо ознайомитися з творами Григорія Тютюнника, звернувшись до бібліотеки-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ.