Багатогранна творчість Дмитра Білоуса

24 квітня минає 105 років з дня народження українського поета, перекладача, педагога, літературного критика, громадського діяча Дмитра Григоровича Білоуса (1920 – 2004 ).

Благородну і велику та конче необхідну справу здійснював Дмитро Григорович Білоус упродовж своєї життєдіяльності: писав чудову поезію, учив любити рідний край, знати, єством своїм відчувати неперевершену красу і багатство рідної української мови – нашого «дива калинового»; шанувати і застосовувати скарби рідномовної молитви та чари прадавніх свят. Поет багато уваги приділяв дітям, звертався до них, писав їм, бо твердо знав: якщо із дитинства, із юності вони рідною мовою спілкуватимуться, пишатимуться нею – тоді й виростуть справжніми патріотами і дбатимуть про Україну! На радіо вісім років Дмитро Білоус вів передачі,  виступав також у телепередачах. Його справедливо вважають учителем відомих поетів-«шістдесятників».

Літературний дебют Дмитра Білоуса як поета відбувся 1948 року, коли вийшла у світ збірка гумористичних та сатиричних віршів «Осколочним» (редактором був Андрій Малишко). У цьому ж році його було прийнято до Спілки письменників. А 1957 року появилася збірка «Добрим людям на здоров’я, ворогам на безголов’я», а згодом й інші: «Веселі обличчя», «Зигзаг», «Колос і кукіль», «Сатиричне і ліричне», «Критичний момент», «Тарасові жарти», «Хто на черзі», «Альфи – не омеги», «Хліб-сіль їж, а правду ріж».

Здавалось би, що Дмитро Білоус уже знайшов у літературі своє амплуа як поета-сатирика. Та й школу пройшов серйозну в досвідчених письменників. Можна було лише розвивати свою майстерність. Але його творчий потенціал виявився значно багатограннішим і непередбачуваним. Уже в зрілому віці письменник починає писати для дітей і досягає неабияких успіхів. Його книжечки «Пташині голоси» (1956), «Упертий Гриць» та «Про чотириногих, рогатих і безрогих» (1959), «Лікарня в зоопарку» (1962), «Турботливі друзі» (1970), «Сад на Лисій горі» (1972), «Веселий Кут», «Гриць Гачок» полюбляє українська дітвора.

Дитячим творам поета притаманний добрий усміхненний гумор, бо написані вони в дусі українського народного дотепу з елементами пізнавальності.

Головним твором письменника стала збірка «Диво калинове», яку відзначено Національною премією ім. Т.Г. Шевченка в 1990 році.

Поет завжди безхитрісно, завзято і, навіть азартно служив Українському Слову! Рідну мову, він возвеличував також у збірках, які так і називалися – «Слово!» та «Хліб і слово», «Чари барвінкові».

Перші дві збірки – «Диво калинове» і «Чари барвінкові» – це поетична розповідь про дивовижну красу і чарівливі таємниці рідної мови. 

А третя – «За Україну молюся» – вже несподіваний ракурс цікаво-важливої розповіді про святість рідної молитви і прадавніх обрядів, які доніс до наших днів український народ. Ця збірка стала новим творчим досягненням Дмитра Білоуса, за яку автор удостоєний літературної премії ім. Олени Пчілки (2001).

Ще однією дуже яскравою граню таланту Білоуса виявилось перекладацтво, де він став і майстром слова, і мовознавцем, і теоретиком, і навіть видавцем.

«Він ставився до перекладу з якоюсь особливою ніжністю, з величезним пієтетом. Треба бачити натхненне обличчя Білоуса, коли він читає болгарською чи білоруською мовою поезії, а відтак – переклад українською, а потім коментує переливання, перевисання почуттів, думок з однієї мовної стихії в іншу. Як він милується багатством споріднених мов!», – так писали тоді про нього у пресі.

Та перекладацькі обрії поета не обмежуються однією Болгарією. Є у нього й переклад драми В. Шекспіра «Міра за міру», й чудові інтерпретації із білоруської, литовської, вірменської, азербайджанської, польської мов. Діяльність Білоуса як перекладача була творчою, плідною і високомайстерною, він заслужено став лауреатом премії імені Максима Рильського (1976).

Варто пригадати ще про одну грань таланту Білоуса – літературознавчу. Адже він жив і творив паралельно з багатьма видатними українськими письменниками, тому і написав про них. В його творчому доробку – спогади про Павла Тичину, Максима Рильського, Остапа Вишню, Петра Панча, Володимира Сосюру, Григорія Тютюнника, Степана Олійника, Бориса Тена.

Дмитро Білоус багато років невтомно виховував літературну зміну. Він одинадцять років керував літстудією видавництва «Молодь». Поет щедро і, по-батьківськи, альтруїстично ділиться своїм досвідом, прагне підтримати щонайменший проблиск нової індивідуальності, роздмухати бодай маленьку іскорку таланту. Багатьох здібних початківців він увів у світ красного письменства, підтримав добрим словом і порадою.

Дмитро Білоус був істинним служителем Слова і Мови! Знати материнську мову, необхідність кожному нести у своїй душі святе почуття любові і шани до рідної землі та її історії – таке було його моральне і творче Credo, що він прагнув передати у своїх творах наявним поколінням! І – майбутнім!