13 квітня 1906 року в Полтаві народилася письменниця Оксана Дмитрівна Іваненко — автор багатьох книжок: літературних казок, реалістичних оповідань і повістей, творець біографічних романів про життя і творчість класиків української літератури.
Життя Оксани Іваненко завжди було пов’язане з дітьми. Домашні уроки, які давала мама, постійно збирали, окрім маленьких учнів, двоюрідних братиків і сестричок, сусідських дітей. Усі вчилися, читали, гралися, слухали казки. Оксанка змалку мріяла бути вчителькою. У 12 років сама уже давала уроки. А будучи підлітком, невпинно вчилася. У 15 років вступила до Полтавського інституту народної освіти. То були складні роки: дитяча безпритульність, бездоглядність набрали розмірів народного лиха. Організовувались дитячі будинки, Оксана почала працювати вихователькою у одному з них. Вдень — робота в дитячому будинку, ввечері — лекції в інституті. Можна сказати, що у ті роки розцвів літературний хист майбутньої письменниці. Вона писала вірші, казки для дітей.
У 1923 році Оксана
перевелась до Харківського інституту народної освіти на факультет соціального
виховання. Вона відвідувала літературні вечори, познайомилася з письменниками,
тоді ж зав’язалася щира дружба на все життя з поетесою Наталею Забілою.
1930 року вийшов перший збірничок її оповідань
«Майка та жабка», а у 1931 році — збірник «Ми ще невеличкі».
Через два роки з’явилася перша
казка Оксани Іваненко «Сандалики, повна скорість!». Згодом були написані нові
казки: «Чудесна квітка», «Казка про веселу Аль», «Три бажання». Невдовзі були
написані перші «Лісові казки». Усі казки письменниці позначені певною «науковою
фантастичністю». Вона стала засновником сучасної української літературної
природознавчої казки.
А потім розпочалася
війна, що принесла тяжку біду у сім’ю письменниці. Її донька та син втратили
батька, а вона чоловіка — свого вірного друга. До того ж, у евакуації, де
деякий час перебувала сім’я Оксани Іваненко, помер її батько.
Навесні 1944 року Оксана Дмитрівна Іваненко повернулася до Києва і почала працювати відповідальним редактором
журналу «Барвінок».
Крім казок, її цікавила
історична тема, сучасність. 1947 року була видана патріотична повість-казка
письменниці «Куди літав журавлик». Того ж року була написана художньо-документальна
розповідь «Друкар книжок небачених» — про першодрукаря Івана Федорова. Трохи
пізніше письменниця пише одні з своїх найкращих природознавчих казок
«Цвітарінь» та «Про бджілку Медунку». У цілому казки письменниці умовно ділять
на дві групи. Одні — фантастичні, що розповідають про незвичайні властивості
людей, чарівний світ предметів. А другі про природу, рослин і тварин, живий і
неживий світ.
Ще 1939 року Оксана Іваненко написала невелике оповідання з дитинства Тараса Шевченка «Чорний шлях». З того часу
думка розказати про усе життя Кобзаря не полишала письменницю. Довгих двадцять
років присвятила Оксана Іваненко роботі над Шевченковою темою. Її результатом
стало видання 1961 року вагомого як для творчості письменниці, так і для дитячої
літератури у цілому роману «Тарасові шляхи». Цей твір перекладено багатьма
мовами і видано у багатьох країнах світу.
Незабаром з’явився її новий
художньо-біографічний роман «Марія» — про письменницю Марка Вовчка. Образ
жінки-письменниці у ньому відтворено через столітній проміжок часу так, як його
зрозуміла інша жінка-письменниця. Оксана Дмитрівна стала першовідкривачем художнього
образу Марка Вовчка.
Понад сімдесят років
творчої праці Оксани Іваненко залишили нам спадщину, яка вчить людяності,
патріотизму та любові до рідного слова. Її твори й досі залишаються улюбленими
для багатьох поколінь читачів.
У грудні 1997 року на 92
році життя земний шлях Оксани Дмитрівни Іваненко скінчився. Але його продовжують
її безсмерті твори.
Немає коментарів:
Дописати коментар