Жанрове багатство письменницької спадщини Текерея

18 липня виповнюється 215 років від дня народження знаменитого англійського письменника-сатирика Вільяма Мейкпіса Текерея (1811 – 1863). З нагоди цієї дати працівники бібліотеки-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ пропонують згадати його багатий і захопливий творчий світ.

 Творчість Вільяма Текерея — одна із найяскравіших сторінок в історії світової культури. Її масштаб та значення можна по-справжньому осягнути лише тоді, коли розглядати спадщину митця як єдине ціле. Текерей вражає надзвичайним жанровим багатством: крім монументальних романів, він створював комічні повісті, казки (що нагадували пародійні «антиказки»), гуморески, скетчі, бурлескні поеми, балади, ліричні й альбомні вірші.

Він також залишив нащадкам блискучі переклади-переспіви (з Беранже, Шаміссо, Уланда, Горація), віршовані та прозові пародії й автопародії, есе, лекції, серії авторських малюнків із підписами, хроніки, замітки, а також глибокі рецензії на живописні твори, тогочасні романи та історичні дослідження.

У творчій еволюції Текерея традиційно виділяють три головні періоди.

Перший період (кінець 1830-х – середина 1840-х років) тісно пов'язаний із активною співпрацею письменника в періодиці (зокрема, у знаменитому журналі «Панч»). Виступаючи під екстравагантними псевдонімами, Текерей сміливо звертався до болючих проблем міжнародної та внутрішньої політики Великої Британії. Він гостро засуджував мілітаризм, піднімав голос на захист пригніченої Ірландії та викривав упереджену й запеклу боротьбу тогочасних парламентських партій — торі та вігів.

Визнання молодому автору принесли саме пародії. У цьому ключі написані його перші повісті — «Із записок Жовтоплюша» (1840), «Кетрін» (1840) та «У благородному сімействі» (1840). А вже у 1844 році з'явився перший великий роман Текерея — «Записки Баррі Ліндона», у якому розгорнуто психологічно точну історію цинічного авантюриста й пройдисвіта, що всіма силами намагався вибороти звання «джентльмена» та закріпитися у вищих колах суспільства.

Головною віхою другого періоду (середина 1840-х – 1848 роки) став шедевр «Ярмарок марнославства» (1847 – 1848). Цей твір приніс автору світову славу, став одним із найважливіших зразків англійського класичного реалізму й поставив Текерея в один ряд із Чарльзом Дікенсом.

Цікаво, що цей епічний роман виріс із «нижчих» жанрів літератури — журнальних нарисів, карикатур та малюнків із підписами. Письменнику вдалося створити унікальний синтетичний жанр сатирично-гумористичного епічного роману, який увібрав у себе есеїстику, комічну новелу, поезію, пародію, байку та жанрову сцену. Книга вирізняється вражаючою точністю історично-побутових реалій та масштабним охопленням соціальних явищ, майстерно віддзеркалюючи панораму англійського життя часів Наполеонівських війн та повоєнних десятиліть (1813 – 1833).

Найяскравішою постаттю на цьому святі марнославства є Ребекка (Беккі) Шарп. Завдяки своїй психологічній багатовимірності цей образ і досі залишається магнітом для режисерів та літературознавців. Вона постає як жива, егоїстична, але приваблива особистість, і водночас — як метафорична «маска», що втілює архетипи «павука», «змії», «лисиці» чи підступної «сирени». Текерей не просто викриває бездушну кар'єристку, а й розкриває особисту драму талановитої людини, яка розміняла свій потужний інтелект і життєву енергію на міражі фальшивого світського успіху.

У третьому періоді (після 1848 року) майстерність Текерея-романіста трансформується. Він створює глибокі соціально-психологічні полотна: «Історія Пенденніса» (1850), «Ньюкоми» (1855) та видатний історичний роман «Історія Генрі Есмонда» (1852), де письменник віртуозно стилізував мову та естетику XVIII століття.

У цих творах Текерей змінює вектор пошуку: якщо раніше він лише таврував людські вади, то тепер намагається відшукати позитивного героя, справжнього чесного джентльмена в тому самому аристократичному середовищі, де раніше сумнівався в можливості його існування. Водночас Текерей завойовує визнання як блискучий лектор та історик культури, випустивши цикли публічних лекцій «Англійські гумористи XVIII століття» (1851) та «Чотири Георги» (1855 – 1856), де дав безкомпромісну оцінку британській монархії.

Вільям Мейкпіс Текерей увійшов в історію літератури не просто як спостерігач, а як безжальний і водночас глибоко іронічний анатом людської душі та суспільних ілюзій. Дивовижне жанрове різноманіття його спадщини — від гострої журнальної карикатури до багатошарового психологічного роману — свідчить про універсальність його таланту. Об'єднавши сатиру Просвітництва із психологізмом реалістичного XIX століття, Текерей створив дзеркало, у яке людство з подивом та впізнаванням видивляється й сьогодні, через два століття після його народження. Його «Ярмарок марнославства» залишається вічно актуальним путівником по світу людських пристрастей, амбіцій та пошуку істинних цінностей.