Своє життя Іван Франко присвятив народу

 14 квітня в бібліотеці-філіалі № 7 для учнів Вищого міжрегіонального професійного училища (групи 106 та 207) було проведено усний журнал «І горів, і яснів, і страждав, і трудився для свого народу», присвячений року Івана Франка.

        Першу   сторінку   журналу було названо «Геніальність Івана Франка». В бесіді учням було розкрито факти його плідної творчості і діяльності. Адже багатогранність таланту Івана Франка більш ніж дивовижна. В одній особі поєдналися поет, прозаїк і драматург, перекладач і літературний критик, історик і теоретик літератури, філософ, фольклорист, мовознавець, етнограф та економіст, один з найважливіших політиків Галичини кінця 19-початку 20 ст. Іван Якович був і великим українцем, і достеменним європейцем, якого визнав сам Відень, канонізувавши на доктора філософії.

   Другою сторінкою журналу стала бесіда «Дитинство і юність Франка». Дякуючи батькам майбутній геній здобув освіту, отримав перші уроки людського спілкування. Материнська любов до пісні зародила перші зерна пошани і тяги до фольклору і етнографії. Перші проби пера, перше кохання, перша збірка, перший арешт – все це етапи формування Івана Франка як особистості. Івана Франка виховували чарівна природа прикарпатського краю, мати, батько, селяни. З науки простого галицького роду, з молока матері, соків рідної землі постала сила духу українського Мойсея.

Темою третьої сторінки «Зрілі роки життя і діяльності письменника» стала бесіда про його одруження та про збірки, які стали знаковими в його біографії. Дякуючи збірці «З вершин і низин» його стали називати Каменярем і Вічним революціонером, збірка «Зів’яле листя» повідала нам про його три кохання, а вершинним твором стала поема «Мойсей».
    Ім'я Івана Франка сьогодні в ореолі слави і визнання. Четверта сторінка «Вшанування Франка» містила інформацію про відзначення 25-річного та 40-річного ювілею творчої діяльності Івана Яковича, які пройшли ще за його життя, про долю його будинку у Львові, який зараз є музеєм, про рідне село Івана Франка, яке назване його іменем. Тут же знаходиться музей-садиби, відбудована до 125-річчя від дня народження письменника, а через Франків гай пролягла «Стежка поета», пообіч якої стоять задумливі дерев'яні скульптури за сюжетами його творів.

    Підсумовуючи здобуті знання учитель української мови і літератури Оксана Степанівна Дорогобід, прочитала свій улюблений вірш-гімн  Франка «Не пора». Вона висловила думку, що саме зараз ми мусимо усвідомити не тільки серцем, а ще й розумом, а ще й довести щоденною працею над розбудовою нашої держави, що вже дійсно "нам пора для України жить". Але жить так жертовно, як це розумів Іван Франко. Скромно нагадуючи, «твоїм будущим душу я тривожу», він бажав своєму народові увійти у світову спільність мудрим, цивілізованим, культурним народом.

Література про життя і діяльність, твори Івана Яковича Франка були представлені на книжковій виставці «Своє життя він присвятив народу».