Творчість Альбера Камю – бунт проти несправедливості життя

7 листопада виповнюється 110 років від дня народження Альбера Камю – французького філософа, письменника, Нобелівського лауреата (1957), який боровся з абсурдом, що насувається на людство. «Ніщо так не надихає, як усвідомлення власного безнадійного становища». Це доленосне одкровення Альбера Камю з точністю відображає весь його душевний стан та ідеологію опору протягом більшої частини життя.

Випробування Альбера Камю на міцність почалося ще замолоду. Успішний і щасливий, хоч і дуже бідний, юнак був болісно одержимий футболом. 17-річний алжирський хлопець мав чимало приводів пишатися собою: його, мабуть, занадто часто для людей його віку, згадували газети.

З одного боку – вкрай несприятливі соціальні умови: бідність, хвороблива глуха мати-інвалід, тінь загиблого на війні батька й владна, щедра на докори бабуся, тіснота й задуха вбогого життя. З іншого – невгамовна жага вирватися з бруду й безвісності, протиставити щось більш забезпеченим одноліткам. 

У 17 років, коли Альбер став воротарем юнацької команди університетського клубу, він раптом виявив, що сильно кашляє. Для встановлення діагнозу знадобилося зовсім небагато часу: паличка Коха проникла в дуже ослаблений організм. Юнак був не просто збентежений, якийсь час він перебував у стані шоку. Герой, шанований багатьма боєць відомої на всю країну футбольної команди, хворий на невиліковний у ті часи туберкульоз, в один день став ізгоєм. Він не тільки був змушений перервати освіту, а й назавжди забути про спорт. На щастя для молодого Альбера доля надала йому шанс  у вигляді дядька, в дім якого він потрапив після лікарні. Дядьковими вустами ангел-охоронець прошепотів заповітну ідею: читай.

Як і багато нездорових людей, підкошений хворобою юнак звернувся до книжок як до тимчасового прихистку. На третьому курсі ліцею, куди Камю повернувся для завершення освіти, він захопився філософією. Спочатку в житті хворого юнака з'явилися Артур Шопенгауер і Фрідріх Ніцше, потім він дізнався про свого старшого сучасника – Андре Жіда.

Нову реальність із сенсом запропонував його улюблений викладач Жан Греньє – спробувати себе на літературній ниві. Альберу ще не виповнилося 19-ти, як він узявся за перо. Спочатку – статті для журналу, потім – нариси для видання Греньє. Ця ідея узгоджувалась і з наміром вивчати філософію.

Альбер Камю не видужав, але багато разів отримував від смерті відстрочки – і кожна з них скеровувала його до письмового столу. «Треба жити й творити», – написала ця смертельно хвора людина у своєму щоденнику, і цей короткий заклик до самого себе ставав гаслом і незаперечно дієвим цілющим засобом щоразу, коли хвороба відправляла його в нокаут.

До 24-річчя вийшла перша збірка есеїстики. Ще за рік написано п'єсу «Калігула», а до 27-річчя закінчено повість «Сторонній» – твори, яким дароване довге й щасливе життя і після смерті їхнього автора. В 31 рік написано роман «Чума». Камю дуже поспішає – сильні речі з-під пера ллються майже потоком – раніше, ніж їх можуть перетравити видавці воєнного часу.

Альбер Камю переміг хворобу, що вважалася невиліковною, хоча й не переграв долю. Він загинув в автокатастрофі  4 січня 1960 року. Завершивши свою земну мандрівку в 46 років, знавець природи людської залишив власний спосіб протистояти важкій хворобі й гнітючій особистій трагедії.

Цей допис створено працівниками бібліотеки-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ.