понеділок, 4 квітня 2016 р.

Квітневими представниками «Літературної персони» стали українські письменники Анатолій Шиян та Оксана Іваненко.


Анатолій Іванович Шиян народився 5 квітня 1906р. в українській слободі Борисівці на Білгородщині у родині селянина-маляра. Ця рідна слобода стала прообразом селищ, у яких розгорталися головні події творів письменника.
Хоча молодий А. Шиян спершу й віддав перевагу лісництву, але вже в студентські роки літературне покликання настійно захоплює його. З кінця 20-х років починається інтенсивне входження А. Шияна в літературу. В періодиці одне за одним публікуються його оповідання. Протягом 1930 — 1932 pp. побачило світ шість оригінальних збірок нарисів, оповідань, повістей.
Письменник продовжує творчі пошуки і в першому своєму романі «Магістраль» (1934), звертаючись до нової для себе (немало в чому і для всієї літератури) теми виробництва.
1936р. вийшов роман «Гроза», число видань якого перевершило два з половиною десятки. Готуючи роман до одного з численних перевидань, письменник у 1954 році здійснює нову редакцію його тексту, зробивши суттєві виправлення та уточнення.
Притаманне письменникові вміння віднайти яскраву художню деталь, колоритно подати ту чи іншу картинку живої дійсності, глибока повага та увага до багатющого арсеналу фольклорної поетики, особливо пісенної, проявились в кращій з повістей А. Шияна — «Мар'яна» (1953).
Звертався А. Шиян і до драматичного жанру.
У роки війни А. Шияна направляють у фронтову пресу. Фронтові кореспонденції А. Шияна, його пристрасна публіцистика, оповідання друкувалися в армійських і центральних газетах, звучали по радіо, виходили окремими.
Важко переоцінити те значення для подальшої творчої роботи письменника, яке мало особисто пройдене, пережите, бачене і почуте ним на фронті, в нашому і ворожому тилу — в партизанських загонах, на щойно звільнених від окупантів землях. Це і склало основу найбільшого за обсягом роману «Хуртовина» (1979 — 1980), який 1980р. було відзначено літературною премією імені Андрія Головка.
В творчому доробку А. Шияна понад двадцять оригінальних книжок оповідань, повістей, нарисів. Він автор багатьох драматичних творів. 



13 квітня виповнюється 110 років з дня народження української письменниці, перекладачки Оксани Дмитрівни Іваненко.
«Я народилася в Полтаві,— писала у своїх спогадах Оксана Дмитрівна. — І'мя Тараса Шевченка з перших кроків було мені відоме і близьке. З малих років знала «Реве та стогне», «Заповіт», «Садок вишневий коло хати», тому що їх завжди співали і дорослі, і діти. До революції мама була вчителькою у дитячому притулку для сиріт «Дім трудолюбців», а потім організатором трудової школи».
Мабуть, Оксана Дмитрівна не могла не писати і не творити, адже поруч з родиною Іваненків мешкав знаменитий автор «Сліпого музиканта» Володимир Короленко. Зростала дівчинка гарним оповідачем і неабияким казкарем: у шість рочків вона засновує й редагує власний журнал «Гриб». Певно, з дитинства почалася й любов до Шевченка, яка згодом перетвориться на справу її життя: над романом «Тарасові шляхи» письменниця працювала понад двадцять років!
Літературна творчість захопила її дуже рано. Перший твір — казка «Квіти» — було надруковано 1917 року в журналі полтавських гімназистів «Слово». Писала вірші та п'єски. Але початком свого творчого шляху Оксана Іваненко вважає 1925 рік, коли в журналі «Червоні квіти» було опубліковано оповідання «До царя».
Оксана Іваненко написала кілька десятків книжок оповідань, повістей і казок для дітей та юнацтва. Серед них: «Майка та жабка» (1930), «Дитячий садок». (1931), «Черевички» (1933), «Лісові казки» (1934), «Великі очі» (1936), «Джмелик» (1937), «Три бажання» (1940), «Куди літав журавлик» (1947), «Казки» (1958) та ін. Ці твори розкривають людське життя, допомагають пізнати красу рідної природи. У більших її творах — повістях і романах — розповідається про видатних діячів культури, відомих письменників. Сюди належать повісті «Друкар книг небачених» (1947, про І. Федорова), «Богдан Хмельницький» (1954), романи «Тарасові шляхи» (1961, перші дві частини опубліковані 1939, про життя Тараса Шевченка), «Марія» (1973, про Марка Вовчка).
О. Д. Іваненко відома і як перекладачка. Вона переклала українською мовою роман А. Моруа «Тургенєв» (1977), збірку оповідей П. Бажова «Малахітова шкатулка» (1979), окремі твори В. Г. Короленка, Л. М. Толстого, казки Г. К. Андерсена, братів Грімм та інших. її твори (роман «Марія» та інші) перекладено іноземними мови.
У 1986 році письменниця відвідала Полтавський педінститут, музеї Панаса Мирного і В. Короленка, виступала перед учнями і вчителями школи №32. Ця поїздка в рідну Полтаву освіжила душу письменниці. Оксана Дмитрівна залишила рідні місця в середині 20-х років і приїхала до Полтави, щоб дихнути повітрям свого дитинства і юності. На колишній Різницькій горі (тепер — вул. Василя Верховинця) вона знову побачила незруйновані батьківські будівлі і майже такий, як і був давно колись, краєвид із монастирем, що його малював Шевченко, і Ворсклою...


Немає коментарів:

Дописати коментар