Якби я більше працював у літературі, вона дала б мені більше радості, – зізнавався Іван Драч

17 жовтня виповнилося 85 років з дня народження Івана Федорович Драча (1936 - 2018) — українського поета, перекладача, кіносценариста, драматурга, державного і громадського діяча, який був борцем за незалежність України у ХХ сторіччі – першим головою Народного Руху України (1989), народним депутатом України 3-го скликання, на своє 70-річчя отримав звання Герой України, лауреатом Національної премії України ім. Т.Г. Шевченка (1976).

У 1961-1962 роках – літпрацівник газети «Літературна газета» міста Київ. До того ж часу відносяться перші контакти Івана Драча з українськими дисидентами, він пише перші вірші, деякі з яких були критичними до радянської влади. У 1964-1974 роках – сценарист Київської кіностудії імені О.Довженка. У травні 1966 року, після розгону та арештів українських дисидентів, Іван Драч написав відкритий лист, у якому каявся в своїх зв'язках із ними. У 1974-1987 роках – на творчій і журналістській роботі у Києві. Член Спілки письменників України з 1962 року. Обирався секретарем, членом правління Спілки письменників України. У 1989-1992 роках – перший секретар Київської організації Спілки письменників України.

Автор книжок: "Соняшник" (1962), "Протуберанці серця" (1965), "Поезії" (1967), "Балади буднів" (1967), "До джерел" (1972), "Корінь і крона" (1974), "Київське небо" (1976), "Дума про вчителя" (драматична поема, 1977), "Сонячний фенікс" (1978), "Сонце і слово" (1979), "Американський зошит" (1980), "Зелені врата" (1980), "Січнева балада 1924 року" (1980), "Шабля і хустина" (1981), "Мелодія калини" (1981), "Драматичні поеми" (1982), "Київський оберіг" (1983), "Григорій Сковорода" (1984, співавтор), "Теліжинці" (1985), "Твори" (в 2 томах, 1986), "Вибране" (1987), "Храм сонця" (1988), "Лист до калини" (1990, 1994), "Вогонь із попелу" (1995); кіноповісті "Криниця для спраглих" (1967), збірки кіноповістей "Іду до тебе" (1970), кіносценаріїв: "Камінний хрест" (1968), "Пропала грамота" (1972), "Дід лівого крайнього" (1974), "Вечори на хуторі біля Диканьки" (1983), "І в звуках пам'ять відгукнеться..." (1986), мультфільму "Крила", "Мама рідна, любима" (1986, у співавторстві), "Вінчання зі смертю" (1992, у співавторстві), "Таємниця, забрана Чінгісханом" (2001, у співавторстві), книги літературно-критичних статей і есеїв "Духовний меч" (1983), перекладу "Історії русів" (1991) тощо. Автор спогадів про Сергія Параджанова "Трагічна квітка" (Сергій Параджанов. Злет. Трагедія. Вічність. Київ, 1994). 

Був головою Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, членом Ради з питань мовної політики при Президентові України, членом Комісії з питань відтворення видатних пам'яток історії та культури при Президентові України, членом Ради з питань інформаційної політики при Президентові України, головою президії Конгресу української інтелігенції, членом Комітету Національної премій України імені Т.Г. Шевченка, членом Громадської гуманітарної ради при Президентові України, членом робочої групи з питань культури і мистецтва.

Драч порівнював себе з «волом, робочою бджолою». За своє життя він устиг створити стільки, скільки вистачило б на декілька людських життів, реалізувавши власну життєву програму по максимуму, хоча сам скромно стверджував, що досягнень у нього небагато.

«Я дуже мало досяг. Жалкую, що багато сил, волі, енергії витратив на політичні справи. Вони мало дають поживної людської радості. Якби я більше працював у літературі, вона дала б мені більше радості», - зізнавався він у одному із інтерв'ю.

Горимо ми день за днем,

Кричимо, що квітнем –

Не червоним вже вогнем,

А жовто-блакитним!

Горіла душа геніального поета, а як її було загасити? Тільки активною громадською і політичною поставою, бо ж він жив (і це не раз стверджував) «заради української культури та української мови». Бо його «мрія про утвердження вільної української людини у вільній українській державі ще не збулося».

Заповідав собі: «Трудись, Іване, не здавайся, хлопче» і сповідався Україні:

Ти – моя нене, ти ж – моя дитина,

Вітчизно-матір, доне-Україна.

Як дати раду з рідною, з тобою?

Найлегше – впасти в прірву з головою,

Найтяжче – вести, вивести із прірви,

Провести через урвища і вирви,

Через важкі й пекельні тарапати,

Але не датись і тебе не дати.