Михайло Старицький заявив про себе в різних сферах українського культурного життя

185 років тому народився Старицький Михайло Петрович, який найбільш відомий як театральний діяч, розбудовувач національного театру, а екранізація його п’єси «За двома зайцями» стала народним хітом, окремі вислови з якої стали крилатими фразами. Але насправді як всебічно освічена і обдарована людина, Михайло Старицький заявив про себе в різних сферах українського культурного життя. Письменник, поет, драматург, організатор знаменитого театру корифеїв, перекладач, видавець, редактор – у всій історії України й цілого світу небагато імен із таким творчим діапазоном.

Дійсно, драматургічна спадщина Старицького вагома і нараховує 33 закінчені твори, ще декілька він не встиг не закінчити. Найсильніші в творчості Старицького соціальні драми «Не судилось» (1881), «У темряві» (1893), «Талан» (1893). Значну популярність здобула драма «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» (1890). Особливе значення мають його історичні драми «Богдан Хмельницький» (1897), «Маруся Богуславка» (1899).

 Старицький також брав маловідомі твори сучасників і доопрацьовував їх, щоб використовувати в театральних постановках.

Разом з Миколою Лисенком Старицький працював над українськими операми. Першою масштабною постановкою в цьому плані була «Різдвяна ніч» за твором Гоголя, також написав лібрето до його опер («Гаркуша», «Чорноморці», «Тарас Бульба», «Утоплена»).

Михайло Старицький залишив велику поетичну спадщину. А розпочинав він свою поетичну творчість із перекладів та переспівів творів зарубіжних письменників. Він був переконаний, що основним засобом у часі, коли українська мова потребує розвитку, становлення як літературна, є саме переклади творів найвідоміших авторів західноєвропейської літератури. В його доробку – перший переклад трагедії Шекспіра «Гамлет».

Основне місце в оригінальній поетичній спадщині Старицького посідає його громадянська лірика з виразними соціальними («Швачка»), патріотичними («До України», «До молоді») мотивами, з оспівуванням героїчного минулого («Морітурі») чи протестом проти царизму («До Шевченка»). Окрема частина поетичної творчості письменника – його інтимна лірика («Монологи про кохання»). Деякі ліричні поезії Старицького стали народними піснями («Ох і де ти, зіронько та вечірняя», «Туман хвилями лягає», «Ніч яка, Господи, місячна, зоряна»).

До речі, історія написання популярної і донині пісні «Ніч яка, Господи, місячна, зоряна» пов’язана з першим коханням Михайла. Оскільки ще з дитинства хлопець не цурався бідноти, то й студентом, коли вони з Миколою Лисенком приїжджали додому, завжди ходив на вечорниці. Там 21–річний Михайло й побачив надзвичайно вродливу дівчину Степаниду. Кілька вечорниць Михайло не бачив дівчину і дуже сумував за нею. А потім не витримав і пішов до неї додому та попросив у її батька дозволу про зустріч. Біля Сули під вербами парубок чекав дівчину, а в голові спливали віршовані рядки: «Ніч яка місячна, ясная, зоряна, видно, хоч голки збирай. Вийди коханая, працею зморена, хоч на хвилиночку в гай».

Із Степанидою Михайло таки зустрівся та освідчився їй. На жаль, почуття не було взаємним, бо дівчина зізналася, що вже засватана. Ця звістка вразила Старицького і він навіть тяжко перехворів.

Як прозаїк Старицький відомий повістю «Облога Буші», «Заклятая пещера», «Розсудили», низкою оповідань. Через обмеження українського слова, відсутність української періодики письменник змушений був писати прозові твори російською мовою. Ним було написано чотири великі історичні романи «Молодость Мазепы» (1898), «Руина» (1899), «Последние орлы» (1901), «Разбойник Кармелюк» (1903), в яких відтворювалися події від доби Богдана Хмельницького до часів Коліївщини.

В останні роки життя Старицький був одним із організаторів Всеросійського театрального товариства, а в 1897 р. за його участю відбувся Перший всеросійський з'їзд діячів сцени.

Він очолює літературно-артистичне товариство, продовжує літературну та видавничу діяльність. У 1903 році, незважаючи на тяжку недугу, почав готувати видання альманаху «Нова рада», але здійснити цей задум йому не вдалося. Альманах побачив світ уже після смерті письменника.

Помер Михайло Старицький 27 квітня 1904 року в Києві. Навіть перед смертю Михайло Петрович продовжував працювати, писав свою останню поезію «Морітурі». На його надгробку на Байковому кладовищі викарбувані рядки з цього твору: «Нехай Україна у щасті буя, у тім нагорода і втіха моя».