Пісенний всесвіт Олександра Білаша

Там, де стоїть сповита чебрецем гора Пивиха, де розкинулося у квітучих садах мальовниче селище Градизьк, 6 березня, 95 років тому, народився наш земляк — відомий український композитор, поет, Герой України, лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка Олександр Іванович Білаш.

Цій даті у бібліотеці-філії № 7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ приурочили музично-літературний вечір «Пісенний всесвіт Олександра Білаша» (у межах мініпроєкту «Славу краю роблять люди»).

Олександр був єдиним сином у співучій селянській сім’ї Івана Опанасовича та Євдокії Андріївни. Хлопчина — непосидько й фантазер, якого батьки чекали 10 років, — з ранніх літ уперто відстоював власну незалежність, уже тоді проявляючи свій майбутній крутий і непокірний характер.

Мати вважалася першою співачкою на всіх родинних і сільських святах, а батько грав на балалайці, гітарі й взагалі на всьому, що потрапляло до рук. Першим «музичним інструментом» Сашка став віник, згодом — гармошка, грав він і на гітарі, і на балалайці. Тому свій життєвий шлях юнак вирішив присвятити музиці, хоча батьки мріяли, щоб син став бухгалтером чи лікарем.

Влітку 1947 року Олександр вирушає з рідного села у самостійне життя. Після невдалої спроби вступити до Полтавського музичного училища (де в нього «не виявили» музичного слуху) він їде до столиці. Стає учнем Київської вечірньої школи для дорослих, а вже за рік, випередивши інших, зараховується одразу на другий курс Житомирського музичного училища. У 20 років Олександр стає студентом Київської державної консерваторії.

Довелося багато працювати, подолати чимало труднощів, але талант, неймовірна впертість та працелюбність допомогли Олександру Білашу стати видатним композитором. Він створив безліч пісень, романсів, опер, оперет, ораторій, симфонічних творів та фортепіанних концертів.

Коли композитор втомлювався від звуків рояля, його рятувало слово. Воно народжувалося у тиші київського кабінету або в Градизьку, біля батьківської хати, за дерев’яним столом під грушею-петрівкою, своєю ровесницею. Музика і поезія — дві музи, що манили й не відпускали його. Так побачили світ дев’ять збірок — маленьких, витончених, з невеликими накладами. Олександр Іванович ніжно називав їх «молитовничками», чекаючи на кожну з нетерпінням. Так і жив — між двома вогнями, згоряючи у слові та мелодіях.

Перегляд фільму «Світлій пам’яті Олександра Івановича Білаша» допоміг присутнім згадати популярні пісні композитора, почути його поезію та побачити архівні кадри. На них він виконує твори разом зі своєю дружиною — прекрасною співачкою, народною артисткою України Ларисою Остапенко, спілкується та працює з творчими друзями: поетами, співаками та музикантами.

Творча спадщина Олександра Білаша — це не просто сторінки музичної історії, це жива душа українського народу. Його славетні «Два кольори» давно перетнули кордони України, ставши справжнім народним гімном долі, любові та синівської вдячності. Ця пісня, як і сотні інших його творів, є невмирущою, бо вона торкається струн, що є спільними для кожного з нас.

Сьогодні пам’ять про великого Маестро продовжує жити не лише у записах, а й у реальних справах. Щорічний обласний мистецький фестиваль «Пісенне джерело», що проводиться на його батьківщині, став тим цілющим джерелом, яке живить молоді таланти та не дає забути високу планку української пісні. Доки звучить музика Олександра Білаша, доти він залишається він серед нас, живе у кожному акорді та в кожному поетичному слові.