Співана сповідь Кобзареві

Кажуть, що час стирає пам'ять, але Шевченкове слово — це особливий гарт. Воно не іржавіє і не тьмяніє. Коли ми читаємо його поезію, стаємо сильнішими, бо відчуваємо за плечима силу багатьох поколінь українців, які так само, як і ми сьогодні, шукали в Тараса поради та втіхи.

Поезія та пісні на вірші Тараса Григоровича Шевченка звучали на музично-літературному вечорі «Співана сповідь Кобзареві». Захід відбувся з нагоди Шевченківських днів у бібліотеці-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ у межах мініпроєкту «Книга й пісня — два крила» спільно з народним аматорським вокально-хоровим колективом «Дивограй» під керівництвом Миколи Миронова.

Поезія Тараса Шевченка — це не просто слова на папері, це жива стихія, яка з моменту своєї появи прагнула перетворитися на мелодію. Недарма його найголовнішу книгу ми називаємо «Кобзарем» — словом, що нерозривно пов’язане з музичним інструментом і співом. Більшість його віршів мають досконалий ритм саме тому, що вони «виросли» з народної мелодики. Автор часто спочатку наспівував мотив, а вже потім клав слова на папір.

Шевченко вважав, що в українській пісні закарбована справжня історія народу, яку не знайдеш у підручниках. Він казав: «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине». Перебуваючи на засланні в пустелях Казахстану, він найбільше сумував за рідною мовою та піснею, називаючи їх єдиною «святинею», яку в нього не змогли відібрати. Свої вірші Тарас називав дітьми, єдиною розрадою на чужині. Вони летіли в Україну сизими голубами, несучи в собі весь біль і надію поета. Вечір розпочали з твору «Думи мої, думи мої», який став візитівкою душі Кобзаря.

Для Тараса бандурист завжди був символом народної пам’яті та правди. Це звернення — як прохання пророкувати майбутнє, як пошук поради у того, хто бачить світ серцем, — звучало у пісні «Бандуристе, орле сизий».

Жіноча доля у творах Шевченка — це особлива, болюча сторінка. Він, як ніхто інший, відчував страждання дівчини-сироти, покритки, матері. У мелодії пісні «Така її доля», яку виконала Олена Кульчій, чути тихий плач над розбитою надією та покірність долі, яка буває надто суворою до краси й любові.

Балада «Лілея», яку декламувала Олена Цубер, є одним із найвитонченіших і водночас найдраматичніших творів Кобзаря. Це розповідь про дівчину-сироту, яку жорстокі люди та «панські катування» довели до смерті, але Бог перетворив її на прекрасну білу квітку. Це символ того, що краса і невинність — вічні, навіть якщо світ намагається їх знищити.

Знав Шевченко й іншу Україну — ярмаркову, жартівливу, непокірну в своєму оптимізмі. Адже у навіть у найтяжчі часи наш народ умів знайти привід для усмішки та танцю. Тому весело і завзято звучала народна пісня «Від села до села».

За підрахунками музикознавців, на поезії Шевченка створено понад 2000 музичних творів. Такий вірш, як «У перетику ходила», часто привертав увагу багатьох авторів завдяки своєму яскравому ритму та іронічному підтексту. Не обійшов його увагою і наш відомий земляк, композитор Олексій Іванович Чухрай. Його інтерпретація звучить особливо ніжно, з характерними «чухраївськими» переливами.

Прозвучала ще одна пісня цього композитора – «Ой на горі роман цвіте». До речі, природа у поезії Кобзаря завжди одухотворена. Калина, верба, тополя — це не просто рослини, це символи почуттів. Коли цвіте роман (біла ромашка) на горі, а в долині вмивається козак — замислюєшся про чистоту першого кохання та вічну красу нашого краю.

Першу частину зустрічі завершили твором «Реве та стогне Дніпр широкий», який став неофіційним гімном українства. У цих звуках — велич могутньої ріки, грізна сила бурі та незламний дух народу. Коли звучали ці акорди, всі присутні встали, ніби відчувши, що в них б’ється серце самої України.

Перегорнувши сторінки «Кобзаря», що ожили в музиці, присутні почули, як у кожному слові Тараса відлунює доля нашого народу: у його болю, жартах та незламній вірі.

У другій частині зустрічі звучали народні пісні та пісні, які вже стали улюбленими й майже народними, адже співали їх не лише артисти, а й увесь зал. Це стало свідченням того, що поки звучать пісні і відгукуються в серці кожного з нас — доти живе Україна.