«Декамерон» Джованні Боккаччо – справжній гімн життю та любові

16 червня 1313 року народився Джованні Боккаччо – найвидатніший італійський письменник епохи Відродження, який стояв біля витоків виникнення ренесансної культури поряд з Петраркою і Данте. Боккаччо заклав основи нової поетики, пасторалі та епічної поеми, проте всесвітню славу він отримав завдяки збірці новел «Декамерон».

Позашлюбний син француженки й флорентійського купця Джованні Боккаччо народився  в Парижі. Незабаром батько перевіз родину до Флоренції. 17-річного Джованні відправили до Неаполя вивчати право і суспільні науки. Завдяки привілеям, якими користувалися флорентійці, Джованні був прийнятий при дворі короля Роберта Анжуйського. Одна з легенд розповідає, що Боккаччо закохався у позашлюбну дочку короля – красуню Марію д’Аквіно – і складав для неї вірші, а згодом на могилі римського поета Вергілія юнак у запалі заприсягся присвятити своє життя служінню красному письменству.

Повернувшись до Флоренції, 23-річний Боккаччо не поспішає приступати до судової практики, він займається літературою. Джованні настільки глибоко дослідив творчість Данте, що невдовзі читав городянам лекції про життя і творчість свого великого земляка. Боккаччо створює свої перші поеми, засновані на сюжетах давньогрецьких міфів, потім переходить до прози.

У 1348 році спустошлива епідемія чуми, що охопила всю Західну Європу, дійшла й до Флоренції. Боккаччо рятується від «чорної смерті» у своєму заміському маєтку Чертальдо. Імовірно, саме там йому на думку спадає ідея роману, який складається з розповідей десяти шляхетних молодих людей, котрі, так само рятуючись від чуми за містом, упродовж десяти днів проводять час, розповідаючи один одному веселі історії.

У «Декамероні» Боккаччо показує, що за містом товариство молодих людей не просто розважається, а живе влаштованим суспільним життям. Зі змісту книжки стає зрозуміло, що найсерйознішим у житті товариства «Декамерона» були оповідки та їх обговорення. Вони розповідаються заради самих оповідачів, оскільки їх цікавить реальне життя, а не потойбічна дійсність, інтерес до якої спостерігався у добу Середньовіччя.

У новелах Боккаччо вчить жити, а не помирати, як того вимагали середньовічні моралісти. Читаючи збірку, ми бачимо різних людей в однакових ситуаціях: перед обличчям небезпеки, в коханні, у скрутних чи фатальних обставинах. І хоча поводяться вони по-різному, виявляючи спритність чи дотепність, недалекоглядність чи дурість, автор судить їх однаково справедливо. Він показує, що всі люди близькі один до одного в найголовнішому – у виявленні людяності. Тому в його новелах світ уперше постає не розділеним на стани, віросповідання, на грішних і праведних, а єдиним цілим, світом багатогранним і неподільним.

Автор «Декамерона» прожив 62 роки і помер у власному маєтку поблизу Флоренції, де народжувався задум його геніального роману. Лише століття потому «Декамерон» уперше побачив світ і одразу став популярним в Італії і досі залишається найбільш читаним романом серед літературних пам’яток епохи Відродження. На основі історій із «Декамерона» писали свої твори Лопе де Вега, Сервантес, Мольєр, Шекспір, Гете.

Цей допис створено працівниками бібліотеки-філії №7 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ.